Сергій Чирков
Член національних спілок письменників і журналістів України, фундатор і голова літературного об'єднання "Самотній вовк". Автор двотомного роману-подорожі "Ковчег. Колискова для смерті" (2013), електронного "недетективу у 224 убивствах і 17 замахах "Дім-Дом" (2013), кількох поетичних збірок, численних статей у періодиці.
16.06.2013
3525
1

ДІМ-ДОМ-12: Давні родичі Дім-Дому

Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах

Розділ 12

Давні родичі Дім-Дому

Падіння горілчаного "Евересту" неабияк надихнуло хлопців.

Це був добрий початок і хороший знак – мало кому вдається зійти на пік захмарної вершини, а тут вона сама – і скорилась, і сповзла, і наче налякане цуценя, лягла облизувати жорстким язиком грубі черевики з високою шнурівкою.

Оковита хоча й була контрафактною, проте на градусах Рустам Мухлаєв, поки був живий, не економив, тож постояли хлопці у сорокаградусному озері дві хвилини, а міцний запах в'ївсь у шкіру так глибоко, що супроводжував месників з добрі дві години.

Так вони й ішли: попереду спиртний дух, а за ним – дух смерті.

Попервах хлопці трохи нервували, побоюючись, що обри, принюхавшись, поховаються по щілинах, і доведеться гаяти дорогоцінний час. Проте швидко заспокоїлись.

Вибравшись з нульового поверху, вони потрапили на широченний сходовий марш. Подібний Василь уже бачив – в Одесі, куди батьки привезли його малим відпочивати. Вони тоді підійшли з боку моря, і хлопчику здалося, що гостинно розгорнутими широченними сходами можна дістатися неба. І він перед тим, як ступити на нижню плиту, задер голову – верхній край кам'яниці зникав у хмарах, і спитав зачудовано: "А ми там побачимо Бога?". Йшли вони довго, кілька разів сідали перепочити на мармурові лави під сліпими вдень ліхтарями, проте опинившись нагорі, Бога не побачили. Замість нього подорожніх зустрів сірий і трохи сумний чолов'яга на високому постаменті, він марне вдивлявсь у морську далечінь, затиснувши у руці скручений трубкою аркуш.

Сходи Дім-Дому були ширшими за одеські, проте неба не обіцяли. Прогнавши кілька десятків метрів угору, вони рвучко повертали ліворуч або праворуч і бігли далі, залишаючи на маршовому зламі вхід у черговий лабіринт або чиїсь покої, басейн з яскраво-голубою водою, оздоблений дорогим кахлем височенний камін, барну стійку з добірними напоями, за якою ніхто не стояв, або іншу абсолютно недоречну на сходовому марші дивовижу. Не відчувалося й моря, замість нього у повітрі роїлися запахи екзотичних коньяків, лікерів, французьких і грузинських вин, серед яких принесений з підвалу горілчаний дух почувався абсолютно своїм і підозри не викликав.

Але дивувала хлопців не екзотика, а те, що вона стояла і пахтіла ні для кого. Нею ніхто не насолоджувався, прибульці не побачили за таким заняттям жодного чоловічка.

– Обри, напевне, проминають цю красу, наче ми з вами – стиглу вишню або бузковий кущ, – зауважив Іван Низовий. – Захотів – дзьобнув ягідку, захотів – квітку понюхав, але найчастіше – навіть уваги не звертаємо. Воно ж і без того наше і нікуди не дінеться.

– Стоїть, наче при комунізмі, – додав поранений Кацнельсон. – Бери, що бажаєш і скільки душенька прийме. Як обіцяв Хрущов – за потребами. Проте жадібність у тутешніх людей, схоже, є, а потреб у тому, що нагарбали, – вже немає. Наїлись, от і стоїть, пилюкою припадає.

– А може у обрів зараз сієста, або як воно зветься, коли ні їсти, ні пити, ні купатись у басейні тимчасово не можна, – припустив Рінат Джамалов, проте його не почули.

Василь узявся розподіляти хлопців. Хоча, куди кому йти, знали наперед. Мали й детальну карту, без якої не вибрались би навіть з підвалу, куди проникли з легкої руки луганського умільця Сашка Євтєєва.

Я не перебільшую – не вибралися б. Адже Дім-Дом, ця країна у країні, зелено-доларова оаза у пустелі вікових злиднів не був домом у звичному розумінні – як і його нульовий цикл, звідки хлопці почали свою місію, не був підвалом. Терміни вжито для зручності шановних читачів, котрі, підозрюю, народилися після заходу древньої єгипетської цивілізації, а деякі – навіть після руйнування й пізнішого архітектурного шедевру, зведеного майстрами мінойської культури за кресленнями легендарного Дедала. Тому, поіменуй я одразу Дім-Дом лабіринтом або ще чимось не менш архаїчним, дехто розгубився б і не повірив у сучасне існування подібної дивини.

Та й не був Дім-Дом, якщо зберігати прискіпливість, класичним лабіринтом. Його архітектори навряд чи й підозрювали про палац Аменемхета Третього з Дванадцятої династії фараонів, який правив у 1853–1806 роках до Різдва Христового і мав тронне ім'я Ні-Маат-Ра, що можна перекласти як Сонце Істини. Не їздили сучасні зодчі перед тим, як сісти за проект, і на північний берег острова Крит оглядати руїни палацу давньогрецького царя Міноса, котрий утримував у ньому ненажеру Мінотавра – чудовиська, народженого царицею Пасіфаєю внаслідок неприродного кохання з биком . Але попри наявні прогалини у професійних знаннях вітчизняні проектанти вивершили щось таке, що має багато спільного з давніми шедеврами будівельного мистецтва.

Погляньте самі.

І Фаюмський, і лабіринт, яким блукав Тесей, складалися з безлічі кімнат і коридорів, розташованих над землею і під нею. Система коридорів і коридорчиків, дворів і двориків, кімнат і кімнаток була в них такою складною і заплутаною, що стороння людина, опинившись тут – випадково або зі злої волі, – не мала шансів знайти вихід і прирікалася гинути від голоду і спраги. Або й від страху – у лабіринті панував суцільний морок, а двері, що зненацька могли відкритися ліворуч, праворуч або, найстрашніше, за спиною, робили це з жахливим гуркотом, схожим на грім або виверження вулкана. На аналогічних архітектурних принципах зведено і Дім-Дом – аби жоден чужак не зміг зорієнтуватись у його коридорах, а проникнувши, мусив неодмінно загинути від тих таки голоду і спраги. Геніальна, слід визнати, система самозахисту і водночас недорога, оскільки не потребує додаткових капіталовкладень.

Навіщо аж такі суворі заходи, коли можуть постраждати й безневинні, також зрозуміло – і стародавні лабіринти, і зведений за сучасними технологіями вітчизняний Дім-Дом відігравали роль не лише сімейного покою, а й центру, з якого йшло керування країною, а можновладці – і Аменемхет Третій, і цар Мінос, і, десятикратно, наші з вами рідні верховники – завжди дбали про персональну безпеку.

Не менше дбали вони і про власну велич. Трони під ними мали бути зі смарагду, унітази – з білого або червоного золота, колісниці й авто – оздоблені коштовностями, а палаци повинні бути найбільшими, найвищими і найпишнішими у світі.

Володарі Дім-Дому й тут переплюнули попередників: якщо палац єгипетського фараона вивершили у 100 разів більший за крітський лабіринт, що мав площу у двадцять тисяч квадратних метрів, то комплекс, що височів на печерських пагорбах Столиці, на момент грудневих подій 2012 року був у сто разів соліднішим за величну споруду фараона і, принципова відмінність, – багатоповерховим.

Тобто, Дім-Дом є лабіринтом, що стоїть на лабіринті і має власну систему коридорних переходів. Навіть місцевий голова Служби безпеки, який жив тут понад десять років, вільно орієнтувався лише на власному поверсі. Карту він, зрозуміло, також мав, але діставав її з сейфа тільки в екстрених випадках. Виходячи ж у буденних службових або домашніх справах, прихоплював мобільний навігатор.

Слід зазначити, електронними путівниками користувалися всі мешканці Дім-Дому. Ніхто не годен був запам'ятати зумисної архітектурної плутанини – без навігаторів вони сліпнули на обидва ока. А жило тут багато всілякого і різношерстого люду: і Верховник з чиновною челяддю; і Урядова Палата у повному складі; й різнокольорові обри, яких в інших країнах іменують депутатами, конгресменами або думцями; і розгорнута Служба безпеки; і кілька армійських підрозділів – протиповітряної оборони, танковий, розвідувальний і десантний. Тобто, під куполоподібним дахом було зосереджено все, що уособлює владу і забезпечує її збереження.

Це справді держава у державі. Навіть більше: без Дім-Дому території, що лежать за його стінами, державою вважатися не можуть. Чому? Та тому, що інших органів, покликаних представляти країну перед світом, окрім дімдомівських, вони не мають, а владний Дім-Дом з усіма державними структурами існує сам для себе і заради себе. Таким чином навколишні території було покинуто напризволяще. Обідрано, обібрано і покинуто.

От що таке Дім-Дом, зведений для самозбереження за архітектурними принципами лабіринту. От проти якої сили виступили дванадцятеро зухвальців, які приїхали з різних вітчизняних земель.

Проте хлопці перебували у тих щасливих роках, коли власні можливості здаються безмежними, а сили – невичерпними, і мали переконання: їм потрібні лише карта і реєстр з адресами тих, хто завинив перед ними і країною і кого належить покарати.

Карта і реєстр. Інше вони зроблять самі.

З цією впевненістю вони й пірнули у заплутані коридори влади, що ніколи не знали сонця. Пірнули у пошуках мінотаврів.

(Далі буде)

ДІМ-ДОМ. Розділ 1 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділ 2 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділ 3 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділ 4 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділ 5 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділ 6 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділи 7-8 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділи 9-10 читайте тут

ДІМ-ДОМ. Розділ 11 читайте тут

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"