ДІМ-ДОМ-12: Давні родичі Дім-Дому
Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах
Розділ 12
Давні родичі Дім-Дому
Падіння горілчаного "Евересту" неабияк надихнуло хлопців.
Це був добрий початок і хороший знак – мало кому вдається зійти на пік захмарної вершини, а тут вона сама – і скорилась, і сповзла, і наче налякане цуценя, лягла облизувати жорстким язиком грубі черевики з високою шнурівкою.
Оковита хоча й була контрафактною, проте на градусах Рустам Мухлаєв, поки був живий, не економив, тож постояли хлопці у сорокаградусному озері дві хвилини, а міцний запах в'ївсь у шкіру так глибоко, що супроводжував месників з добрі дві години.
Так вони й ішли: попереду спиртний дух, а за ним – дух смерті.
Попервах хлопці трохи нервували, побоюючись, що обри, принюхавшись, поховаються по щілинах, і доведеться гаяти дорогоцінний час. Проте швидко заспокоїлись.
Вибравшись з нульового поверху, вони потрапили на широченний сходовий марш. Подібний Василь уже бачив – в Одесі, куди батьки привезли його малим відпочивати. Вони тоді підійшли з боку моря, і хлопчику здалося, що гостинно розгорнутими широченними сходами можна дістатися неба. І він перед тим, як ступити на нижню плиту, задер голову – верхній край кам'яниці зникав у хмарах, і спитав зачудовано: "А ми там побачимо Бога?". Йшли вони довго, кілька разів сідали перепочити на мармурові лави під сліпими вдень ліхтарями, проте опинившись нагорі, Бога не побачили. Замість нього подорожніх зустрів сірий і трохи сумний чолов'яга на високому постаменті, він марне вдивлявсь у морську далечінь, затиснувши у руці скручений трубкою аркуш.
Сходи Дім-Дому були ширшими за одеські, проте неба не обіцяли. Прогнавши кілька десятків метрів угору, вони рвучко повертали ліворуч або праворуч і бігли далі, залишаючи на маршовому зламі вхід у черговий лабіринт або чиїсь покої, басейн з яскраво-голубою водою, оздоблений дорогим кахлем височенний камін, барну стійку з добірними напоями, за якою ніхто не стояв, або іншу абсолютно недоречну на сходовому марші дивовижу. Не відчувалося й моря, замість нього у повітрі роїлися запахи екзотичних коньяків, лікерів, французьких і грузинських вин, серед яких принесений з підвалу горілчаний дух почувався абсолютно своїм і підозри не викликав.
Але дивувала хлопців не екзотика, а те, що вона стояла і пахтіла ні для кого. Нею ніхто не насолоджувався, прибульці не побачили за таким заняттям жодного чоловічка.
– Обри, напевне, проминають цю красу, наче ми з вами – стиглу вишню або бузковий кущ, – зауважив Іван Низовий. – Захотів – дзьобнув ягідку, захотів – квітку понюхав, але найчастіше – навіть уваги не звертаємо. Воно ж і без того наше і нікуди не дінеться.
– Стоїть, наче при комунізмі, – додав поранений Кацнельсон. – Бери, що бажаєш і скільки душенька прийме. Як обіцяв Хрущов – за потребами. Проте жадібність у тутешніх людей, схоже, є, а потреб у тому, що нагарбали, – вже немає. Наїлись, от і стоїть, пилюкою припадає.
– А може у обрів зараз сієста, або як воно зветься, коли ні їсти, ні пити, ні купатись у басейні тимчасово не можна, – припустив Рінат Джамалов, проте його не почули.
Василь узявся розподіляти хлопців. Хоча, куди кому йти, знали наперед. Мали й детальну карту, без якої не вибрались би навіть з підвалу, куди проникли з легкої руки луганського умільця Сашка Євтєєва.
Я не перебільшую – не вибралися б. Адже Дім-Дом, ця країна у країні, зелено-доларова оаза у пустелі вікових злиднів не був домом у звичному розумінні – як і його нульовий цикл, звідки хлопці почали свою місію, не був підвалом. Терміни вжито для зручності шановних читачів, котрі, підозрюю, народилися після заходу древньої єгипетської цивілізації, а деякі – навіть після руйнування й пізнішого архітектурного шедевру, зведеного майстрами мінойської культури за кресленнями легендарного Дедала. Тому, поіменуй я одразу Дім-Дом лабіринтом або ще чимось не менш архаїчним, дехто розгубився б і не повірив у сучасне існування подібної дивини.
Та й не був Дім-Дом, якщо зберігати прискіпливість, класичним лабіринтом. Його архітектори навряд чи й підозрювали про палац Аменемхета Третього з Дванадцятої династії фараонів, який правив у 1853–1806 роках до Різдва Христового і мав тронне ім'я Ні-Маат-Ра, що можна перекласти як Сонце Істини. Не їздили сучасні зодчі перед тим, як сісти за проект, і на північний берег острова Крит оглядати руїни палацу давньогрецького царя Міноса, котрий утримував у ньому ненажеру Мінотавра – чудовиська, народженого царицею Пасіфаєю внаслідок неприродного кохання з биком . Але попри наявні прогалини у професійних знаннях вітчизняні проектанти вивершили щось таке, що має багато спільного з давніми шедеврами будівельного мистецтва.
Погляньте самі.
І Фаюмський, і лабіринт, яким блукав Тесей, складалися з безлічі кімнат і коридорів, розташованих над землею і під нею. Система коридорів і коридорчиків, дворів і двориків, кімнат і кімнаток була в них такою складною і заплутаною, що стороння людина, опинившись тут – випадково або зі злої волі, – не мала шансів знайти вихід і прирікалася гинути від голоду і спраги. Або й від страху – у лабіринті панував суцільний морок, а двері, що зненацька могли відкритися ліворуч, праворуч або, найстрашніше, за спиною, робили це з жахливим гуркотом, схожим на грім або виверження вулкана. На аналогічних архітектурних принципах зведено і Дім-Дом – аби жоден чужак не зміг зорієнтуватись у його коридорах, а проникнувши, мусив неодмінно загинути від тих таки голоду і спраги. Геніальна, слід визнати, система самозахисту і водночас недорога, оскільки не потребує додаткових капіталовкладень.
Навіщо аж такі суворі заходи, коли можуть постраждати й безневинні, також зрозуміло – і стародавні лабіринти, і зведений за сучасними технологіями вітчизняний Дім-Дом відігравали роль не лише сімейного покою, а й центру, з якого йшло керування країною, а можновладці – і Аменемхет Третій, і цар Мінос, і, десятикратно, наші з вами рідні верховники – завжди дбали про персональну безпеку.
Не менше дбали вони і про власну велич. Трони під ними мали бути зі смарагду, унітази – з білого або червоного золота, колісниці й авто – оздоблені коштовностями, а палаци повинні бути найбільшими, найвищими і найпишнішими у світі.
Володарі Дім-Дому й тут переплюнули попередників: якщо палац єгипетського фараона вивершили у 100 разів більший за крітський лабіринт, що мав площу у двадцять тисяч квадратних метрів, то комплекс, що височів на печерських пагорбах Столиці, на момент грудневих подій 2012 року був у сто разів соліднішим за величну споруду фараона і, принципова відмінність, – багатоповерховим.
Тобто, Дім-Дом є лабіринтом, що стоїть на лабіринті і має власну систему коридорних переходів. Навіть місцевий голова Служби безпеки, який жив тут понад десять років, вільно орієнтувався лише на власному поверсі. Карту він, зрозуміло, також мав, але діставав її з сейфа тільки в екстрених випадках. Виходячи ж у буденних службових або домашніх справах, прихоплював мобільний навігатор.
Слід зазначити, електронними путівниками користувалися всі мешканці Дім-Дому. Ніхто не годен був запам'ятати зумисної архітектурної плутанини – без навігаторів вони сліпнули на обидва ока. А жило тут багато всілякого і різношерстого люду: і Верховник з чиновною челяддю; і Урядова Палата у повному складі; й різнокольорові обри, яких в інших країнах іменують депутатами, конгресменами або думцями; і розгорнута Служба безпеки; і кілька армійських підрозділів – протиповітряної оборони, танковий, розвідувальний і десантний. Тобто, під куполоподібним дахом було зосереджено все, що уособлює владу і забезпечує її збереження.
Це справді держава у державі. Навіть більше: без Дім-Дому території, що лежать за його стінами, державою вважатися не можуть. Чому? Та тому, що інших органів, покликаних представляти країну перед світом, окрім дімдомівських, вони не мають, а владний Дім-Дом з усіма державними структурами існує сам для себе і заради себе. Таким чином навколишні території було покинуто напризволяще. Обідрано, обібрано і покинуто.
От що таке Дім-Дом, зведений для самозбереження за архітектурними принципами лабіринту. От проти якої сили виступили дванадцятеро зухвальців, які приїхали з різних вітчизняних земель.
Проте хлопці перебували у тих щасливих роках, коли власні можливості здаються безмежними, а сили – невичерпними, і мали переконання: їм потрібні лише карта і реєстр з адресами тих, хто завинив перед ними і країною і кого належить покарати.
Карта і реєстр. Інше вони зроблять самі.
З цією впевненістю вони й пірнули у заплутані коридори влади, що ніколи не знали сонця. Пірнули у пошуках мінотаврів.
(Далі буде)
ДІМ-ДОМ. Розділи 7-8 читайте тут
