ДІМ-ДОМ-11. Кров за кров
Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах
Розділ 11
Кров за кров
Шкода, що мені не можна втручатись у дійство. Міг би попередити, адже раніше за хлопців побачив, як за їхніми плечима тихо прочинилися двері квартири № 192 й у щілину визирнуло дуло автомата Калашникова. Холодне око сторожко оглянуло простір перед собою і, намацавши постаті чужинців, а за ними – гору битого скла, з-під якого виповзало задушливе горілчане озеро, здивовано завмерло. Зірке автоматне око, ймовірно, нескоро оговталося б від побаченого, але Еверест цієї миті гримнув новою лавиною, і дуло, здригнувшись від несподіванки, вдарило вогнем. Сліпа куля, миттєво здолавши відстань, закривавила рукав Аркадія Кацнельсона. Житомирянин зойкнув і почав осідати.
– Всім на підлогу! – гукнула Соломія Вовчок, єдина дівчина, котра обманом затесалася між хлопців.
Падаючи, як навчили колись у війську, Рінат Джамалов метнув на постріл кривий кинджал. Його лезо прослизнуло у двері раніше, ніж ті зачинилися.
– Здається, поцілив, – прислухавшись до тиші, мовив кримчак.
Звиваючись змією, він поповз туди, де тепер було тихо.
– Обережно! – тільки й встиг гукнути Василь.
Проте хвилювався він даремно. За хвилину Ринат постав в отворі гостинно відкритих дверей:
– Прошу, друзі!
Останнім підвівся блідий Аркаша, винувато ховаючи очі.
– Не переживай, – утішив його Сашко. – Дебеліші за тебе і від курячого яйця часом падають, а в тебе не яйце – куля влучила.
Соломія розірвала рукав сорочки й оглянула рану.
– Нічого страшного, – винесла вердикт, – куля ледве торкнулася тіла. Обійдемось йодом і пластиром.
Вони ввійшли. Господар лежав ногами до порогу: у грудях стремів ніж, татуйована по лікоть рука стискала автомат.
– Це Павло Кушніренко, Рустамів партнер по бізнесу. Один виробляв і розливав спиртне, другий збував. До речі, ви були коли-небудь на горілчаному заводі? Можу організувати екскурсію, – Василь кивнув на двері у глибині помешкання.
– Іншим разом, – заперечив Кацнельсон, виставляючи поранене плече трохи вперед, перша бойова кров все-таки. – Він є у наших списках?
– Є, не хвилюйся.
Рінат обітер об гардину і сховав свого ножа, Василь визволив з пальців, що почали дерев'яніти, новенького Калашникова і оглянув його.
– Наше щастя, – сказав ватажок, – що автомат стояв на одиночних пострілах. Якби полоснув чергою, ми б з вами були вже далеко.
Надалі хлопці вирішили бути обережнішими.
Може й будуть, кров і справді добрий учитель.
(Далі буде)
