Жертви

У кожному з нас живе свій раскольніков. Герой твору Достоєвського – найкращий приклад того, як жертва стає злочинцем, й навпаки. Добрих чи поганих людей не існує в принципі. Є ті, що вчинили злочин, й ті, хто ще не встиг убити, вкрасти чи зґвалтувати.

За останні десять років, в Україні, шляхом абсолютного ігнорування комплексу соціально-виховних дій, вибіркова аутогресія вибралась на поверхню. Кількість злочинів за участю підлітків катастрофічно зросла. Мораль підліткового сегменту суспільства на такому рівні, коли багато хто з науковців, вважають це покоління втраченим. І мають рацію.

Злочинність стала груповою. Неповноцінність компенсується кількістю. Насмішки, глузування й побиття ровесників у школах набирають все більших й більших обертів. Зйомки та викладання відео в інтернет-мережу стало доброю традицією акцентування на „авторстві" унікальних подій. Підлітки на кінофорумах відзначають триллери та фільми жахів 10-річної давності абсолютно "не вартими уваги" через недостатню жорстокість чи повну відсутність крові у кадрі. А фільми на зразок „Пила" чи „Пункт призначення", стали взірцем здорового цинізму серед молоді. Найцікавіше те, що учасниками подібних форумів є діти, батьки яких так жваво обговорювали миколаївський злочин, а саме – засуджували й засуджуватимуть дії трьох хлопців.

Ментально, український народ страшенно помиляється щодо ролі алкоголю й наркотиків у скоєнні злочину. Ментівську статистику взагалі не слід брати до уваги. Це суперечить здоровому глузду. Чого тільки вартують формулювання "особа у нетверезому стані". Я не проти того, щоб алкоголь продавали навіть у дитячих супермаркетах. Проблема ж в іншому.

Насильство – це природне закономірне явище у будь-якому суспільстві, а поява сексуальних маніяків, які убивають 40-50 осіб – це здорова норма у будь-якій державі.

Якщо війна – це природній відбір на умовно великій території, то серійна злочинність – міні військові дії на значно меншій території. Здорове суспільство передбачає появу (народження-виховання-формування) психічно хворих, сексуальних маніяків, що вбивають невинних людей. Скажу простіше: вихід негативу у такій великій та складній субстанції як суспільство повинен бути. І не завжди з хорошим кінцем. Феномен Чикатила, Онопрієнка чи того ж таки Брейвіка є абсолютно логічним явищем з обґрунтованим поясненням. Більше того, у мене немає до них відрази тільки через те, що намагаюсь осмислити причини подібної поведінки та вчинків, які, більшість засуджує без розуміння справжніх мотивів будь-якого насилля.

Треба розуміти, що убивство мажором вагітної жінки на пішохідному переході абсолютно рівноцінне забиттю ногами до смерті 13-річного хлопчика на сільській дискотеці. Незаконний продаж чиновниками землі рівнозначний загарбанню сотки землі сусіда, чий город поруч. Несплата за проїзд у громадському транспорті – теж саме, що ухилення сплати податків на розкіш. А всілякі ярлики щодо впливових родичів тут ні до чого. Будь-яка людина використовує свої зв'язки, аби уникнути ймовірного засудження своїх, так званих "правильних" дій. Пересічні водії використовують свої знайомства у міліції, мамуся рятує свого хлопчика звертаючись по допомогу родича адвоката, халатність лікаря одразу ж прикривається адміністрацією всього колективу лікарні. І справа тут не в тому хто є президентом на даний момент. Так було завжди, і, що найгірше, - буде й надалі.

Після миколаївських подій українці вимагають повернути смертну кару. Цікаво, чи залишаться більшість з них при тій же думці, якщо хтось з їхніх родичів скоїть подібний злочин? Чи будуть вони, говорити аналогічно сьогоднішній ситуації з родичами злочинців: "це найкращий син", "люблячий батько", „добра та світла людина"? Звичайно ж ні.

Даю голову на відсіч, що всі ці так званні скиглення щодо покарання злочинців зійдуть нанівець, так само, як вимагання винищити корупцію, коли даєш хабара. Більше того, акції підтримки, збір коштів, демонстрації з вимаганням покарати винних є не що інше, як масовий психоз відчуття провини українців та демонстрація комплексного масового співчуття, який нікому не потрібен, оскільки в буденності всі ми стали черствими й цинічними. Ні? То чому немає продовження таким акціям? Привід же є, навіть сотні.

Система покарання в Україні носила й носитиме ментально одноосібний характер. Українці, як неповноцінна нація завжди давала оцінку наслідкам, і аж ніяк не причинам, аби унеможливити, різного роду випадки, пов'язані з неправомірними діями в тій чи іншій сфері. До будь-якого вбивства, зґвалтування, тероризму, ми звикли ставитись як до фактичного "злочину", але напрочуд швидко забуваємо, що злочинці про яких ми з вами говоримо у квартирах, транспорті, на ринку, завжди були жертвами нашого з вами злочину...