- Сіські! - почулося на вулиці, більшість дорослих обернулася...
- Сіські! - почулося на вулиці, більшість дорослих обернулася...
Маленький хлопчик (років п'яти) тицяв пальцем у вітрину ларьочку із пресою. На якійсь із шпальт була жінка, очей якої не було видно, проте, оці принади нависали із веееликого декольте. Мама, яка тримала малюка за руку, миттєво зашарілася.
- Шо ти таке оце кажеш, немона, то погане слово. Де ти таке почув?
- Від папкі.
Неможливо точно засудити отого "папку", який, по суті, дуже правильно описує принади у такій довільній формі. І матір, яка зашарілася, теж неможна засуджувати. Проте крихта антиморальності тут є.
Погодьтеся, "папка" не винен у тому, що в світі існують жіночі принади. Він називає їх так, як йому зручно. Хоча, скоріш за все, принади своєї дружини він називає - грудьми.
З іншого боку, цікавить факт самого фото на обкладиці видання. Поміркуймо, жінка без обличчя, на весь "екран" її краса розміщена. Напис під фото дослівно не пам'ятаю, щось там про Україну без очей чи що. Шокуюче? - так, привертає увагу? - так, морально? - хм...
Певно, я б не воліла, аби мій син (у молодшому віці) спостерігав такі картинки. Не хочу, аби казав "сіські". Перса, бюст, груди, циці:) - все ж краще за оте словечко.
- Не кажи більше так. Пашлі купим "Гулівєра". - закінчила своє повчання зніяковіла мама.
