По чому опіум для народу?
Вбивче запитання Остапа Бендера до отця Федора. І вмовивоване: з конкурентами у чесних змаганнях, перегонах за чесну спадщину так належиться поводитись. Зрештою, син турецькопідданого не міг не висловлюватись ідеологемами свого часу. У контексті, так би мовити, епохи.
Але саме питання здатне оживати в різних контекстах і різних часів. Отак собі вискакує у коментарях, начебто здатне убити сучасного священика, до котрого у авторів не повинно б бути жодних претензій, зі спадщиною шановної Клавдії Іванівни усі розібрались уже давно.
То до чого претензії?
Виходячи із змісту коментарів, автори стають на захист народу, обдуреного, ограбованого попами, ксьондзами, батюшками, одним словом, сильними світу цього. А людинолюбні, гуманні коментатори не можуть не вступитися за слабеньких, обманутих, нещасних.
Договорились до того, що атеїсти у нашій державі терплять дискримінацію. Хочу застерегти себе від неправильного тлумачення цієї фрази представниками інших, з другого кінця світу держав: вони можуть уявити собі таку картину: беркутівці палицями заганяють атїстів до храмів, там їм зв*язують руки і кладуть на коліна перед іконами...
Ні, пояснюю для іноземців, - наші люди і так усе знають, - атеїсти України дискримінацію вбачають у тому, по-перше, що держава ввела святкування релігійних свят, та, по-друге, що віруючі виставляють хрести та ікони, само собою, у храмах, але і в помешканнях. Щоб встановити справедливість і рівноправність, пропонують, все, що пригнічує, забрати. Свята із календаря, ікони і хрести - звідки треба.
Уже було в нашій історії, чим закінчилось, ми ще до кінця не усвідомили.
Але живемо у дні сьогоднішньому, тому виходити належиться із реалій нашого часу. Якщо перераховуватимемо свята релігійні і державні, то треба для урівноваження послуговуватись "святцями", тобто календарем церковним на кожен день, бо у нас державних свят стільки ж, скільки поминань усіх мучеників церкви, святих та преподобних.
Про переважання ікон та хрестів не буду говорити за київськими реаліями, а маленького містечка. У нас шість храмів, над ними стільки, чи ще помножити на кількість бань, хрестів. Начебто й багато. Але вони так високо, голову догори задираю нечасто. Видно, звичайно, здалеку.
Бігборди, правда, ближче. І голову не треба задирати, зображення доступне для споглядання. Ні, нічого не маю проти облич, це зображення людей, а кожна людина - вияв Божої присутності на землі, серед нас.
Ікон, начебто багато. Навіть у нашому скромному помешканні. Але не більше, ніж нам приносили фотографій різних панів і паній під час виборчої кампанії.
Аж спокійніше стало, що все у нас в однакових пропорціях.
Уклад нашого життя такий, що нам погано не буває. Нам буває добре і дуже добре. І дискримінація - це здається, вигадка буржуазії... Це з епохи буржуазних революцій почалися нації, а потім - дискримінації. Але ми не буржуї...
Ну яка може бути дискримінація моїх почуттів, коли розшукую на котрімсь із сайтів фільм поважаного світом і мною режисера, а мимо ока миготить секс-реклама. І хай миготить! Вона не применшить ні вартості фільму, ні величі людського генія, який здатен творити шедеври.
