Я не член жодої партії. Ціную свободу думати й діяти неупереджено. І стаття дана – не соціологічне дослідження, а осмислення побаченого й почутого.

Ці вибори – перші, в яких зарані, більш ніж за півроку, почалась масована атака "щедрот". На рекламу, на місцеві газети з вихвалянням "добрих справ" кандидатів, на "гречку" витрачалося стільки, що за такі гроші без проблем можна було б утримувати усі сільські ФАПи України протягом кількох років!

Ближче до виборів до дарованого й розрекламованого "пряника" додався ні газетами, ні телебаченням не рекламований "кнут". Мій однокласник розповів, що в клубі зібрали соціальних працівників, керівник "сперва агітував за Регіони, як людина, а тоді як визвіриться, желіпає, що повигонить з роботи к чортовій матері усіх, хто за регіоналів голосувать не буде". Керівникові, мабуть же, верхнє керівництво тим же пригрозило.

Мені навіть важко уявити, якої сили тиск застосовувався згори донизу, щоб залякати, придавити і пропхати правлячу організацію у владу.

А не спрацювали ні пряник, ні нагай. Я горжусь українцями. Чесно. І не продалися, і не прогнулися. Мені радісно знати, що на цих виборах при "раптовому" вимкненні світла упав на бюлетені грудьми міліціонер з Донеччини, як 2004 р. прикривали бюлетені собою мої колеги в нашій школі, коли світло вимкнулось і в вікна цегла полетіла. Якщо мене читає українська інтелігенція, вдумайтесь, будь-ласка: де ви в світі візьмете кращого народу, що готовий боронити правду власними грудьми? На кожній виборчій дільниці?

А як же ті, хто голосував за регіони? Я лише недавно зрозуміла, чому. У шоу "Зважені та щасливі" вибирали капітанів команд і від 3 чи 4 чоловік в обговоренні чую: "Нужен такой человек, чтобы смог подавить". Шок. Їх у командах трохи більше десятка. І вони самі, "на свою голову", шукають людини, щоб подавила їх?! Все одно, що виписати собі справку про неспроможність відповідати за власні дії. А потім згадала, як під час найпершого при новій владі майдану один дід, прихильник влади, соковитою українською вирік: "Нічого в них не вийде. Покричать-покричать, та на ту саму ср…у й сядуть". І для того діда, і для тих "щасливих" влада є сильною настільки, наскільки вона здатна подавити. Влада переконання, влада закону для них слабка за визначенням. Оскільки не подавлює! Рудимент імперського уявлення про владу.

Я зрозуміла, чому так багато набрали комуністи: не так спрацювало правильне гасло, як найприродніша потреба людини – вірити. Вірити у краще. Вірити хоч комусь. У нормальному суспільстві нормальним людям немислимо жити без віри. Якось у  серіалі "Доктор Хаус": "У нього глибока депресія: він утратив віру в людей". А в нашому суспільстві, може, тому, що "Россия – тюрьма народов", може, тому, що Верховна Рада стала верхнім щаблем кар'єри, що починалася з рекету, але  домінуючою є мораль тюремна з її знаменитим гаслом: "Не вір, не бійся, не проси". Так що підтримка комуністів насправді означає гостру потребу суспільства перейти до можливості вірити: комуністам повірили тому, що в рекламних роликах говорилась правда і про безплатні квартири, і освіту, й медицину, і дозвілля дітей. Замовчали те, що комуністи всі 20 років незалежності на вибори йшли під лозунгами народними, а потім приєднувались до правлячої олігархічної групи. А люди не схотіли це пам'ятати. Бо, як сказала моя мама: "Ну комусь же треба вірить?!"

Зрозуміло, що вибори – це свого роду залізнична стрілка на шляху України: вибереться колія влади насильства й брехні – Україна залишиться гарантовано бідною, відсталою, керованою злочинцями. Якщо при такій владі формально Україна й може стати "асоційованим" чи ще там якимсь членом Європи, то з неї в Європу втече все живе, що ще в Україні зосталось. Стрілка виведе на колію поваги до громадянина – Україна незалежно від офіційних документів має шанс стати європейською державою по суті. Бо, на відміну від наших песимістичних поглядів, народ український є європейським народом за прагненням до громадянських прав і справедливості, повагою до чесного бізнесу, освіти, культури.

Зрозуміло, що їхати можна лише однією колією, а не двома відразу. Заклики регіоналів і їх же плачі про необхідність співпраці є лукавством. Вони співпрацю уявляють так: ми наказали – ви проголосували. Суспільство до виборів вимагало діалогу майданами й голодуваннями – на діалог влада не йшла, бо відчувала себе всесильною й безкарною. Яка гнила підлість: поки я сильний, то плювать я на тебе хотів, а як опинився в скруті – то "давай дружити"! Азаров закликає до діалогу; але ж безглуздий діалог, один з учасників якого весь час бреше!

Зрозуміло, який світогляд відстоює діюча влада. 05.10.2012 у ток-шоу Шустера замміністра внутрішніх справ пояснення Первомайських подій почав зі слів: "Два депутата не договорились, кто из них победил, подали в суд…" Який там закон! Яке там волевиявлення! Голоси рахують з метою "создать видок", обдурити Європу! А реальні результати визначаються тим, як удалось "договоритись". Зневага до законів, зневага до правди, зневага до громадян, зневага, зрештою, й до Європи (хто мені бреше, той мене дурною вважає). Не дивно, що владу не хвилює якість законів, нею прийнятих, якщо вони є пустою формальністю. Дивно, що при цьому вона ними ж прикривається!

Мені подобається, що в нинішні вибори ми бачимо в політиці зірок спорту із всесвітньою славою: це реальна еліта України, а в політиці й має бути еліта.Та мені незрозуміло, звідки взялось аж стільки "спортсменів" з бритими потилицями. І хто вони. Для мене – не люди. Ну, справді: які ще функції проявляють вони, крім потреби живлення й розмноження? Я не кажу про ідеали, принципи й переконання, які мусить мати людина, гідна цієї назви. Це робота поколінь освіти й культури. Але ті "спортсмени" не мають ні совісті, ні жалості, ні самоповаги людської, котра не дала б робити діло зле й несправедливе, ні самоповаги чоловічої, яка не дала б чинити насильство багатьом тренованим над одним не дуже здоровим, над жінкою… Усе, що завгодно, аби гроші, які забезпечать їжу й утіхи. Але тільки й виключно живлення й розмноження властиві організмам найпростішим, амебам, скажімо. Хто і як довів хлопців до такого біологічного регресу?

Ще більш незрозуміло, коли люди наполегливі й по-своєму далеко не дурні проходять як мажоритарники й готові ради тих же амебних радостей не мати власної волі, а жити за помахом Чечетова. Невже їм не гидко? А таки ні! Того ж 05.10.2012 уже в ток-шоу Кисельова, в кінці, дали слово мажоритарнику-лікарю: хтось підмітив, що той промовчав весь час. І підводиться людина з обличчям іще людським, не перегодованим делікатесами й безкарністю, і раптом: "Я в великую политику не лезу. Я работать иду. Великая политика – это личное дело одного". Для нього теж Рада – формальність, бо вся політика – "личное дело". Хто ж голосував за такого? І що він збирається "работать"? Та ясно ж: наобіцяв виборцям відремонтувати дороги, котельні й будинки, а тепер слухняністю надіється вгодити, щоб дали на це грошей. Не дадуть. Та він і забуде скоро.

Але тепер ясно, кого одного має на увазі Азаров, коли каже: "Страна провела выборы". Тільки де тут народовладдя, якщо народна думка не цікавить отого одного? Так і скажіть: диктатура. Є такий підхід: я начальник – ти дурак. Але ж хоч трохи кебети треба мати, щоб розуміти, що це не буквально! Що люди все бачать і розуміють! Що крик бабусі з Первомайська є думкою 70% народу: "Хунта!" Кого вони надіються обдурити своїм крутійством?