Для чого нас залякували націоналізмом

Попросила сина знайти в Британській енциклопедії й перекласти визначення націоналізму. Чому з Британської? Та самі знаєте, як із визначеннями в словниках радянських: особисто я не читала, що "Генетика – продажная девка империализма", зате власними очима бачила: "Кибернетика – буржуазная лженаука, призванная усилить эксплуатацию пролетариата". А Британія – це вікові традиції наукової об'єктивності, неупередженості, незаангажованості.

Отже: "Націоналізм – лояльність; світогляд, при якому інтереси держави, народу ставлять вище інтересів особи чи групи осіб". Усе.

Підождіть, щось дуже знайоме! У шкільному хорі ми співали: "Есть традиция добрая В комсомольской семье: Раньше думай о Родине, А потом  – о себе".

Значить, ми співали про націоналізм? Значить, ставити інтереси держави вище особистих – це добре, це пропагується, це у піснях оспівується?

Так, коли держава ця – Радянський Союз і "Родина" він же. А коли народ азербайджанський, татарський чи український, то націоналізм пропаганда радянська малює невизначеним, але агресивним, жахливим і мерзенним водночас. Тоді націоналізм стає "буржуазным", "махровым", "фанатичным", "воинствующим" і т. п. Хтось із російських дипломатів на телешоу політичному десь 2007р. крикнув Ющенку в обличчя: "Это прямо животный национализм!" І ніхто нічого йому на це не відповів!

У чім звинуватили Ющенка? За визначенням, у тому, що він інтереси українського народу поставив вище особистих! Та невже чогось вартий президент будь-якої країни, коли він особисті інтереси ставить вище за інтереси держави, якою керує?

І що значить "животный" націоналізм? Які "інтереси народу" в тваринному світі? Подумавши, я згадала: коли в африканській саванні хижаки оточують стадо антилоп гну, то самці виходять наперед, займають кругову оборону, заступають собою самок і молодняк. Вони підставляють себе під ікла хижаків ради порятунку всього стада. Такий от націоналізм на інстинктивному рівні. Мета – порятунок.

Думаю, приблизно ті ж мотиви рухали простими сільськими Іванами й Миколами, коли вони ішли воювати проти німців і "совєтів" одночасно. Дві найжорстокіші хижацькі імперії несли загрозу існування українців як народу, тому перші партизанські загони, що боролися на два фронти, виникли ще до кінця 1941 року, до битви під Москвою, до офіційного рішення Проводу ОУН.

Чому їх назвали бандерівцями? Так, Бандера був націоналістом, за те й сидів у польській тюрмі з 1934 по прихід німців 1939, його випустили ніяк не раніш вересня. Так, він виступав за активні дії; так, він 30.06.1941р. проголосив Акт про відновлення української держави. Але німцям Україна державна потрібна була не більше, ніж росіянам, і вже у вересні Бендеру, Стецька і ще близько 300 членів ОУН ув'язнили, 15 розстріляли. Бандеру тримали в берлінській тюрмі 1,5 роки, вимагали скасування Акту, а не домігшись, відправили в концтабір Заксенхаузен, де він був до звільнення  1944 р.

Очевидно, що керувати військовими діями з берлінської тюрми тих часів ніяк не легше було, ніж із Бутирки, скажімо. Тобто – неможливо. І тим більш неможливо це робити з табору смерті. Реально впливати на ситуацію Бандера міг лише з кінця червня по вересень, два місяці 1941. І тоді ще збройного спротиву не було. А Коновалець і Шухевич очолили з'єднані партизанські сили, що виникли стихійно!

Ті селяни чи сільські інтелігенти дійсно були націоналістами, в британському значенні. Вони справді ставили інтереси народу вище не тільки від інтересів власних, а й вище власного життя. Ніхто з них не був загітованим дурнем. Ідучи воювати, кожен розумів, що перемоги бути не може: жменька з рушницями проти міліонів з літаками й танками. З усіх боків. Тож  від героїчного "перемога або смерть" їм зоставалась тільки смерть. Гарантована. Коли перераховували ролі світлої пам'яті Богдана Ступки, то чомусь забули роль вояка-повстанця  у фільмі "Біла птаха з чорною ознакою", а це, по-моєму, найкраща його роль: таке немислиме нервове напруження людини, що знала про власну смерть ще тоді, як вийшла з хати з гвинтівкою.

Чекати перемоги не доводилось. Чекати милосердя – теж. Від кого: від фашистського конвейєра смерті в таборах? Чи від Радянської імперії? Так усього вісім років тому, 1933, Радянська влада спокійно спостерігала, як довго, довго, довго, у щосекундних нестерпних муках, страшно, вимирали міліони людей. І від неї чекати милосердя? Ви можете уявити собі, якою має бути людина, якими мають бути нерви в районного, скажімо, партійного керівника, якщо йому поступають зведення, і щоденні, і він знає, скільки померлих від голоду, і знає, що на залізниці в райцентрі склади забиті хлібом, і при цьому єдине, що командує – як вивозити трупи з хат, де нікого живих не зосталось?! От уже хто точно не націоналіст! Щоб не бути репресованим Сталіним, щоб зберегти шкуру свою й близьких, байдуже дати вмерти тисячам людей, від тебе залежних! Що, неправда? Він спостерігав за поголовним вимиранням саме комуністичного, саме колгоспного селянства! Класово ворожі куркулі на той час уже в Красноярському краї мерзлоту освоювали, хто вижив, звичайно! Якщо комуністична ідеологія вчила безжальності до класових ворогів, то безжальності до друзів вона наче не проголошувала?! Я так розширено, щоб усім без винятку стало ясно: комуністами під час голодомору були проявлені тотально боягузство й переважання шкурних інтересів над усіма людськими якостями. Не ідейність, а нажахане Вишинським шкурництво. Комуніст – значить нелюд, так виходило для незатуманеної страхом чи голодом свідомості. Набагато гірший хижого звіра: вовчиця може із жалості підібрати й вигодувати чиєсь голодне дитинча, а комуністи жалості не мали!

Невже не природно зустрічати пострілами таку владу?

Дивовижна річ: представники влади Російської, що імперської, що комуністичної, при всій їх жорстокості, не можуть повірити, самої думки допустити не можуть, щоб їх хтось не любив і їм не корився, не вихваляв, і вже тим більш, не платив злом за зло. Звідки така переконаність у своїй священній недоторканності? Хай царі, ті "помазаники Божі", хоч власними руками рубай слуг Бога на землі, усе не тільки пробачать у Росії, а й велич твою вимірюватимуть кількістю пролитої крові ("Великі" – найбільші губителі: Грозний, Петро, Катерина). Але комуністи в Бога не вірять! А поводяться так, мов священні особи. Коли той у ток-шоу недавно кричав: "Они нам в спины стреляли!" – він щиро вважав, що в комуністів стріляти не можна! Без мотивів і пояснень. Просто: не можна, і все. Гріх. Усіх інших можна: вивозити голими в мерзлоту, розстрілювати, голодом морити поголовно, виселяти в 24 години цілий народ за кількасот партизанів. А комуністів – ні.

От саме ця парадоксальна впевненість у своїй священності давала кілька наслідків: по-перше, у всякому внутрішньому бунті чи боротьбі вбачати втручання зовнішніх розвідок, по-друге, потік постійної, вічної, наступальної ненависті до тих, хто посмів "покуситься на незыблемость власти". Анафему Мазепі й зараз проголошують по церквах? А "анафему" "буржуазному націоналізмові" я по радіо вислухувала ледь не щодня з самого народження й до середини 80-х (може, вона й далі лунала, та радіопровід розірвавсь). Улюблений багатьма журнал "Перець" рідко коли виходив без фейлетона про "звіряче обличчя націоналізму". А звали їх бандерівцями, бо думки не допускали, що самі воювали, а не хтось лихий із-за кордону приїхав-завербував. І вдовбували в голови щодень і щодень, і собі, й нам: на комуністичну владу погане думати й робити – це дуже й дуже велике зло. Немислиме. Якраз для того, щоб ніхто й ніколи і не помислив. І, як бачимо, таки добилися результату: як тільки нас звинувачують у націоналізмі, ми вмовкаємо винувато.

А була вина?

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

63

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"