Ваня Лось
Якось я лежав у лікарні. То була обласна чернігівська лікарня, і здебільшого до неї зрештою приводили всі мої візити до давнього і красивого обласного центру. Ще одним приводом для поїздок туди у моєму отроцтві були обласні олімпіади. Лежав я в лікарні вже не пам"ятаю через що: вибір усе одно був невеликий, або очі, або якісь внутрішні перевірки організму.
Лікарня - це така ж особлива субкультура, як і табір чи школа. Спершу ти новачок, боязко шастаєш хлорованими коридорами й не виходиш нікуди, крім як на уколи, в туалет чи поїсти. Ну ще до мами, яка може приїхати в гості одного з тих десяти олікарнених днів. Потім звикаєш, бадьорішаєш, знайомишся з сусідами, налагоджуєш зв'язки, може навіть обмінюєшся телефонами. Закохуватися в лікарнях я не пробував, але такої можливості теж не виключаю.
У нашій палаті були Лось. Гарбуз і Бусел. Бусел був нудний, Гарбуз чомусь наголошував своє прізвище на "а" й не давав погратися в тетріс, а от Лось...
Ваню Лося привезли вночі й зразу відпровадили в реанімацію. Після рятівної крапельниці з фізрозчином на ранок він уже лежав на сусідньому зі мною ліжку й оптимістично чухав бруднуватою рукою свою загуслу довгу каштанову шевелюру. Він був із Любеча, давнього поліського Любеча над Дніпром, де колись був з'їзд князів, а тепер малеча з'їжджала вниз із крутих спусків над річкою. Райцентрівські діти часом швидко дорослішають і потрапляють у лікарні вже з цілком дорослими проблемами. От, приміром, Ваня Лось чого потрапив? Із його ранкової історії ми дізналися, що вони пішли з Вадіком на ковзанку, і Вадік захопив із собою майонезну баночку самогонки. Після дружнього дитячого розпиття двохсот п"ятдесяти грамів Ваня Лось кудись пішов, а знайшли його вже у покинутому будинку, де ніхто не жив. Погодьтеся, проблема цілком доросла, і лише вчасне втручання дозволило малому й далі насолоджуватися дитинством, яке колись мало перейти в юність.
Того ж ранку до палати зайшла Ваніна мама. "Все добре, синок, все харашо, главне, шо ти очуняв, синок, тепер тобі буде харашо, і я з тобою, не плач, синок". Ваня перестав плакати, а мама тим часом завдала підступного удару:
"Тока шось я не понімаю: чо ти от самогонки сознаніє потіряв? Може ви там ще шось пили?!"
- Нєт! - зарепетував звинувачуваний. - Нєт! Канапля була тока у Вадіка! І я її не курив!
Вані було п"ять, Вадіку сім.
