Будь яка окупація – це горе, сльози та смерть людей.  Це терор та насилля, вбивства і знущання, голод та розруха, моральне та суспільне виродження.

Нещодавно до рук потрапив цікавий документ.

Це розпорядження начальника тилу групи армій "Південь" за 14 липня 1942 року. В ньому зокрема говориться:

"Із 29.01.42 р. вступили в силу наступні продовольчі норми для цивільного населення:

Максимальні тижневі норми (у грамах):

А) для населення, котре не працює ...(нормальні споживачі): м?яса та м'ясних продуктів– не належить, жирів – 70, хліба – 1500, картошки – 2000;

Б) для населення, котре  займаються корисною працею(працівники харчової і деревопереробної промисловості.., ремісничих підприємств, фабрик, підприємств єлектро-водопостачання і т.п:

м'яса і м'ясних продуктів: 100, жирів– 100, хліба– 2000, картошки– 2500.  цукру – 125".

Для вільнонайманих вермахту пайки були більш  вагомими. Їм також видавали мармелад, крупи, ячмінне  кофе.

Це розпорядження містило ще один цікавий пункт:

" д) для дітей віком до 14 років і євреїв продукти забезпечуються відповідно із половинною нормою, що вказана у пункті а)".

Тобто навіть дітей мали забезпечувати продуктами харчування.

Документ є документ. У ньому вказані граничні норми. Тобто населення окупанти могли забезпечувати і меншим продпайком. Але ж це вроді окупанти гітлерівської Німеччини.

І пригадую розповідь своєї бабусі, коли за радянської влади в ті часи видавали на трудодень  по 100–150  грам зерна. За рік на трудодні отримувала неповний клунок трухи, бо третину становили домішки. В сім'ї  її мама та 2  сестрички  померли від голоду. Ось так комуністичний окупаційний режим дбав за українців.