Влада, котра воює проти своїх журналістів, погано закінчує...
Влада, яка воює з власними журналістами, придушує ЗМІ завжди програє.
Цей речатитив не я придумав. Про таке однозначно і переконливо свідчить досвід самої ж нашої незалежної України.
Пригадайте 1994 рік. Оточення Леоніда Кравчука протиправно впокорює, з усіх сил перекриває кисень, фізично і технічно душить телеканал "Гравіс", який підтримує Л. Кучму.
Чим усе закінчилося?
Звісно ж, ганебним програшем великого "демократа" Леоніда Макаровича, який лукаво вирішив не помітити, як грубо приборкують за його спиною свободу слова, розтоптують зародження плюралізму в молодій державі його чиновники. Перехитрив сам себе колишній великий партійний ідеолог…
2004 рік. Влада ставить рогатки і всякі мислимі і не мислимі перепони проти транслювання в регіонах 5-го каналу. Молоді демократичні сили кидаються на підтримку журналістів інформаційного вікна в антикучмівське завтра.
Результат – Л. Кучма на смітнику історії. Тільки гроші В. Пінчука поки що рятують його від тюремних нар. Але ще, думаю, не вечір…
2012-ий. Під жорским пресом телеканал ТВі. Безпардонне, невмотивоване обрізання ефірів. Економічна блокада журналістського колективу.
Стривожена Європа дає сигнал: подібне є цинічним наступом на демократію і свободу слова. Особливо ж це ясно проглядається на фоні майбутніх парламентських виборів, котрі на цій підставі можуть бути визнані нелегітимними. А це вже абсолютне клеймо на небожителях із Банкової…
Яких і без цього нині не помічають уже, не вітаються Ангела Меркель, Кандоліза Райс…
Лев відпускає з пазурів закривавлену жертву, вдаючи, що нічого, мовляв, не сталося. Так лише побалувався…
Робить вигляд – нічого не чув, не бачив щодо утисків чиновників і різних бандитів із битами…
Але розтривоженому звірюзі, який уже почув на зубах присмак кривавиці, конче хочеться крові журналістів. Тих небагатьох, які залишилися при своїх незалежних, об'єктивних інтересах. Котрих не вдалося прикупити, залякати.
І тут зі звалища викотили іржавий каток часів інквізиції. Аби всіх непокірних служителів пера й мікрофона банально закатати в тюрми. Закон про ув'язнення за наклеп – це Німеччина 1933-го, це Радянський Союз 1972-го, коли потяглися етапом сотні неcкоренних українців, які не мовчали…
Влада, яка найбільше боїться правди про саму себе, живе не довго…
