"Тю! Думав, в поїзді пиво не п'ють"
- Тю! Думав, в поїзді пиво не п'ють. А проводніца сама предложила. Це лучша новость за день, - кілька тижнів тому чую від чолов'яги в потязі. Їдемо на моря. Дядькові років п'ятдесят, він жадно п'є півпляшки ''Чернігівського" за раз, гладить себе по величезному пузові. - Якби ще холодне було, тут би й жив. На хрена те море?
Другим ковтком допиває пляшку. Голосно відригує. Зве провідницю.
- Дорогенька, давай сюди ящичок. Тут він і вмре. Виручку тобі зроблю, - говорить низькій товстій жінці. Та через кілька хвилин приносить десять пляшок в клітчастій сумці.
- Сто рубчиків з вас. По десятці продаю, - каже жінка. - Як хочете холодного, то самі купуйте на зупинці.
Навпроти блондинка років двадцять читає любовний роман "Страстью опаленные" Джейн Люсі. Періодично поглядадає на чоловіка.
- Мужчина, ідіть жріть своє пиво в тамбурі. Воняєте ним. Аж тошнить. Це вам громадське мєсто, а не гендель, - говорить блондинка.
- Мені до одного мєста громадське чи нє. Он піввагона дудлить і нічо. Давай зі мною хильни. Мо, попусте. Зла якась ти, - голосно регоче чоловік.
Дівчина мовчки сідає на інше сидіння. Люди на сусідніх місцях поглядують за пиволюбом. Чоловік справляється з тарою хвилин за сорок. Лягає на нижній полиці спати. Починає голосно хропіти.
- Як удав ковтнув ті пляшки, - дивується хлопець, слухає в навушниках музику. - Раз - і немає.
Подивилася на того чоловіка і згадала, як їхала на море в минулому році з другом Євгеном. На столиках не бачила жодної пляшки з алкоголем. Тоді пасажири боялися, бо міліціонери часто бродили по вагонах. Ми з другом теж не ризикнули взяти із собою, провідники навіть не пропонували. Євген розповів, як віддав міліціонерру півсотню, коли його посікли у тамбурі із пивом. Зараз же ніхто не ховається. Чула, провідниця пояснювала дядькові, що міліція в потязі не ходить, можна спокійно відпочивати. Дійсно, по дорозі туди й назад не зустріла жодного. Де ж вони ділися? Закону наче ніхто не переписував і не відміняв.
