За проїзд
П'ятниця, 16.03.2012. 11:10
На зупинці "Лук'янівська" до трамваю №14 заходять 3 контролери - два чоловіки та тендітна жіночка. Жіночка в них головна. Підходять до молодого чоловіка на вигляд 25-ти років, який розглядає пейзаж за вікном. Молодий чоловік солідно вдягнений: чорне пальто, брюки, чорні налощені черевики, шкіряний портфельчик. Схожий на юриста або працівника банку (як я пізніше дізнався, його звати Юра). Двоє чоловіків-контролерів просять Юру пред'явити проїзний документ. Він не придбав квитка – кондуктор в іншому вагоні. На зупинці "вулиця Артема" контролери обступають свою "жертву", переконливо вимагаючи сплатити штраф: "можна було купити квиток на зупинці, чому не придбали у водія?"
Пасажир не менш переконливо відмовляється сплачувати штраф. Контролери починають погрожувати міліцією та підвищувати голос. "Заєць" Юрій прямує до передніх дверей в супроводі "конвою", просить контролерів пред'явити свої документи та маршрутний лист, показати йому витяг з закону про правила проїзду, який має бути в кожному трамваї. Витягу намає. Розлючені контролери починають голосно звинувачувати Юрія в тому, що він особисто зірвав документ зі стінки, яка розділяє кабіну водія та салон. Але це – відверта брехня, люди все бачили на власні очі. Інші пасажири починають обурюватись діями контролерів. Підходить чоловік, років 50-ти на вигляд, заступається за "жертву". Контролери спочатку роблять вигляд, що не помічають його, а згодом по-хамськи кажуть чоловікові, що ця справа його не стосується.
Жінка-контролер в кращих традиціях соромить "зайця" на весь вагон: "я понимаю, если бы ты был беременной женщиной или калекой, тогда бы отпустили." З кабіни до салону зазирає розлючене обличчя водія (жінка, на вигляд років 30-ти). Водій від всієй душі накидається недобрими і зовсім не тихими словами на "зайця". На прохання пред'явити свої документи, контролерка з озлобленим поглядом відказує, що пред'явить документи тільки працівнику СБУ або міліції. Контролери нагнітають ситуацію, продовжують погрожувати пасажирові без квитка, їх поведінка виходить за можливі рамки пристойності. Контролер з червоним обличчям та запухлими очима тримає двері. Інший – неголений, мордатий та широкоплечий – перекриває прохід назад по салону, його звати Петро Петрович.
До передніх дверей сходяться іще люди, здебільшого жінки, виступаючи на підтримку безквиткового пасажира. Скоро кінцева. Контролери обіцяють, що заберуть "зайця" до свого штабу та викличуть міліцію, погрожують статтею. В той же час захисники не збираються розходитись. П'ятеро пасажирів готові лишитись до приїзду міліції, щоб дати свідчення.
Кінцева. Контролери, які були такі грізні ще хвилину тому, виходять та стрімко йдуть геть, забувши про зайця Юру. Люди питають: "та куди ж це вони поділись?" Юра дякує за допомогу небайдужим та тисне руку.
Цікава річ, що до всіляких контролерів та інспекторів в нашого народу цілком однозначне та солідарно недовірливе ставлення. Вони наче такі самі люди, як інші, - живуть, дихають, мають власний світогляд, свої потреби та інтереси, мрії та сподівання... Тільки робота в них невдячна. Хоча, кожен вибирає сам.
Іду поміж кіосків на Контрактовій площі, де кінцева трамваїв. Помічаю тих самих контролерів. Вони мене також. Питаю, чого ж вони відпустили правопорушника. Петро Петрович відповідає: "та, не хочем с такими связываться." І додає:
"А ты вообще в курсе, что нам зарплату не платят? Три месяца денег уже не видели. Кинули на 8 марта подачку - по 100 грн., и всё! И про это никто в газетах не пишет, и не напишут, потому что начальство не разрешит!!!"
