Недочитані книги

Маю такий неспокій - не можу покинути недочитаних книг. Не можу, бо в мені зароджується дивне почуття. Воно схоже на почуття нестачі чогось, або, коли щось забув і не можеш пригадати що саме. Так і гризе з середини щоранку, коли перебираєш завдання на день, або у вечері, коли ставиш галочки в своєму уявному списку справ.

Найбільше загострюється це почуття, коли покинута тобою книга потрапляє на очі. Витираєш ти пил на полицях чи просто проводиш поглядом по кімнаті, вона, ніби Кіт з мультфільма про Шрека, вдивляється в тебе своїм корінцем-оком.

Це як сором за ненароком розбиту улюблену(!) бабусину філіжаночку з золотавою напівстертою облямівкою.Та її вже не повернеш, а от позбутись від почуття провини перед книгою\автором\собою - реально. Достатньо лише узяти книгу і дочитати.

Здавалося б неважке це діло. Адже книгу було обрано тобою. І от вкотре кладеш її біля ліжка:

Вечір перший - валишся з ніг, засинаєш.

Вечір другий - показують хороший фільм.

Вечір третій - відкриваєш книгу. бачиш літери. закриваєш книгу.

Вечір четвертий - приходиш зранку.

Вечір п'ятий - треба прибрати...

І от знову вона опиняється на полиці.Знов визирає з ряду інших книг і породжує в тобі неспокій.  І чому так відбувається? Адже проходить певний час і "за один підхід", з цікавістю дочитуються такі, породжуючі неспокій, книги.  От вже ж ці підступні книги, ніби вони можуть самі обирати час, коли розкрити свій зміст перед читачем.