Стає моторошно, коли хтось із знайомих, чи не дай Боже, із близьких помирає. Починають лізти в голову дурні думки. Розумієш, що смерть ходить довкола нас. І вона раптова, і не очікувана. Страшно… не скільки за себе, а за людей, які тебе люблять. Пригадую, як мені завжди моя бабуся говорила: "Тільки б зиму пережити". Раніше я не усвідомлював цієї фрази. Тепер збагнув – яму копати в мороз важко, земля мерзла. Зараз же на вулиці мінус 26, а у моїх знайомих втрата… Цінуйте один одного за життя, бо в одну мить може стати запізно!