Від автономії до незалежності : "рожеві мрії" Центральної Ради.

Глибока соціально-економічна криза, що зріла в надрах Російської імперії ще з початку XX ст., була значно посилена першою світовою війною. Ця криза набула вибухового характеру внаслідок деградації політичної верхівки уряду і, навіть самої царської сім'ї. Українська дійсність була ще страшнішою, бо тут існував національний гніт і приниження місцевого українського люду.

За час першої світової війни в Україні закрилося 1400 підприємств, 26 доменних печей. Порівняно з 1913 р. у 1916 р. посівні площі України зменшилися майже на 2 млн. десятин, а збір зерна впав на 200 млн. пудів. З майже 4 млн. селянських господарств 1,4 млн. не мали ні коня, ні корови, а 640 тис. взагалі не мали землі. Кількість безробітних в цілому по Україні досягла майже третини загальної кількості працюючих - не допомогли ні цільові військові замовлення, ні дотації царського уряду, ні екстремальні заходи, що пробував проводити Царський уряд.

У 1915р. в Україні відбулося 113 страйків (48 тис. страйкуючих), а в 1916-218 страйків (193 тис. страйкуючих). За час війни в Україні відбувся 161 селянський виступ, майже в половині виступів була використана зброя і були людські жертви. При придушенні цих виступів використовували війська, бо жандарми вже не могли стримати таку хвилю народного гніву.

Всі ці події привели до початку буржуазної революції в лютому 1917р. 17 лютого почався страйк робітників Путіловського заводу - і це стало сигналом до гуртування політичних революційних сил Росії. Через кілька днів страйкував весь Петроград, а26 лютого почалося повстання. До повсталих приєдналися солдати і матроси місцевого гарнізону. 27 лютого 1917 р. царизм впав. На Україні революційні хвилювання відчувалися вже 19 і 20 лютого, особливо в Катеринославі, Києві, Одесі і Харкові. З кінця лютого і на початку березня на хвилі революційних виступів України починають створюватись органи державної влади. 2 березня обрали Раду робітничих депутатів Харкова, 4 березня - таку ж саму у Києві, 5 березня роззброїли київських жандармів. Загалом до кінця березня по Україні виникло 113 Рад. У Петрограді було створено Тимчасовий буржуазний уряд, що намагався виступити правонаступником царизму, але український народ утворив свій уряд -Центральну Раду.

4 (17) березня у Києві за ініціативою Товариства Українських Поступовців, що почали називати себе соціалістами-федералістами, виникає Центральна Рада. Головну роль у створенні і майбутній роботі Ради відіграли 3 основні партії: соціалісти-федералісти, соціал-демократи та соціалісти-революціонери (М.Грушевський С.Єфремов, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Ковалевський, М.Шаповал, С.Христюк та інші). З перших днів свого існування вона була активно підтримана широкими верствами українського народу, зокрема вже у квітні 1917р. відбувся Всеукраїнський національний конгрес, 900 делегатів якого підтримали Раду і надіслали до неї своїх представників. У травні-червні це зробили Всеукраїнський робітничий та селянський з'їзди, а також І і II Всеукраїнські військові з'їзди. На Всеукраїнських солдатських з'їздах делегати пропонували Раді утворити свою армію, повністю незалежний уряд і заявити про свої кордони. На цих з'їздах було вибрано Всеукраїнську військову Раду на чолі з С.Петлюрою, яка ініціювала створення українських національних частин у складі російської армії, а також організувала прийняття присяги Центральній Раді українськими солдатами на фронтах. Загалом таку присягу прийняли 350 тис. солдатів і великою помилкою Центральної Ради було те, що вона відмовилася від цих українських патріотів (діячі Ради заявили, що армії в них не буде). Так само було відмовлено генералу П.Скоропадському, що привів до присяги свій повністю український корпус у кількості 40 тис. українських солдатів.

Загальна кількість членів Центральної Ради досягла 798, з них 202 місця виділили представникам національних меншини. Головою Центральної Ради обрали відомого історика Михайла Грушевського. Заступниками стали С.Сфремов та В. Винниченко, С. Петлюра став відати всіма військовими справами. Центральна Рада не могла постійно працювати в такій великій кількості, а тому для постійної роботи обрали Малу Раду у кількості 40 чоловік, а також уряд - Генеральний Секретаріат з восьми міністерств на чолі з Володимиром Винниченком. Основні цілі ради були викладені в заявах, рішеннях та резолюціях: глибоке українське відродження, національно-територіальна автономія у складі Росії з широкими соціально-економічними, політичними і культурно-освітніми правами. Центральна Рада не наважилась підняти питання про незалежність і суверенітет. Травневі переговори Центральної Ради і Тимчасового уряду провалилися, бо російський буржуазний уряд не тільки не захотів піти хоч би на куці поступки, але й взагалі не визнав Центральну Раду за український уряд. Тоді в червні під тиском делегатів військового з'їзду, а також представників ряду політичних партій України (10.06.1917 р.), Центральна Рада видає свій I Універсал, де проголошується українське відродження і автономія України у складі Росії. Внаслідок переговорів з Тимчасовим урядом було визнано владу Центральної Ради на території 5 українських губерній (Київська, Волинська, Подільська, Полтавська і Чернігівська). Центральна Рада затвердила свої попередні рішення і кроки: про Генеральний Секретаріат, Малу Раду, відродження. На початку липня виходить II Універсал, який підтверджує національно-територіальну автономію України у складі Росії, декларує демократичний шлях розвитку, затверджує попередні постанови.

Продовжуючи далі свою роботу, рада вирішила дещо поглибити свої права у очах Тимчасового уряду - було створено Статут Вищого Управління України. Після довгої боротьби В.Винниченку вдалося створити свій уряд, і він на чолі делегації їде до Петрограду затверджувати цей Статут. Йому довго не вдається попасти до нового голови уряду О.Керенського і лише на кінець жовтня домовилися про день переговорів. Але в листопаді 1917 р. в Петрограді проходить більшовицький переворот - до влади в Росії приходять більшовики на чолі з В.Леніним. Делегація змушена терміново повернутись додому (В.Винниченко вважає, що в Україні вони будуть потрібніші). У цей час у Києві розгортається боротьба між більшовиками, яких було 6 тис. і військами Тимчасового уряду (10 тис. солдатів). С. Петлюра наказав 8 тис. своїх солдатів допомогти більшовикам, а після перемоги було проголошено III Універсал, за яким Центральна Рада оголосила свою владу на території 9 українських губерній. Крім заяви про федерацію з Росією, було також проголошено програму соціально-економічних і політичних реформ: націоналізація землі, демократичні свободи (слова, зборів і організацій, друк і ін.), розширення самоврядування, державний контроль над виробництвом тощо. Було проголошено Українську Народну Республіку і закликано народи і держави до підписання загального миру без будь-яких анексій і контрибуцій. Ще раніше українські більшовики не знайшли спільної мови з Центральною Радою (10 їх представників деякий час входили до Ради), але тепер вони перейшли до прямої конфронтації, маючи тверду надію на допомогу російських більшовиків, що прийшли до влади. Отримавши поразку на виборах до Установчих зборів (10%делегатів), а також на Всеукраїнському з'їзді Рад, який вони самі і скликали (2% делегатів), українські більшовики виїжджають до Харкова і проголошують Українську Радянську Республіку на чолі з Народним Секретаріатом. У цей час російські більшовики знайшли дріб'язковий привід і об'явили ультиматум Центральній Раді. Не чекаючи на відповідь і заручившись підтримкою Харківського радянського уряду, вони починають війну проти Центральної Ради. Вже до кінця грудня 1917 р. більша частина України була захоплена більшовиками. Сама рада лише в кінці грудня оголосила про створення армії на добровільній основі і почала в спішному порядку шукати собі солдатів. На середину січня російські війська підходять до Києва. Центральна Рада 22-24 січня 1918 р. створила IV Універсал, який М.Грушевський оголосив 25 січня. Універсал передбачав повну незалежність України. 29 січня 1918р. відбувся бій під Кругами.

Центральна Рада в цей час веде переговори з великими державами світу. Держави Антанти (Англія, Франція, Америка) відмовили їй у допомозі, тому вона змушена була звернутись до Троїстого союзу. З державами цього союзу було підписано угоду про спільну боротьбу з більшовиками (керуючись IV Універсалом). Згідно угоди від 27 січня (9 лютого) Україна за допомогу повинна була заплатити продуктами харчування: 60млн. пуд. хліба, 400 млн. яєць, 3 млн. пудів цукру та ін. Армія німців та австрійців (450 тис.) окупувала Україну. Кияни зустріли німців і Центральну Раду, що повернулась з ними, досить стримано. За неповні два місяці німці зрозуміли, що Центральна Рада не мала влади і не зможе виконати своїх обіцянок. Не дивлячись на новий договір від 23 квітня, німці почали шукати нову більш реальну силу. 29 квітня, коли Центральна Рада приймала Конституцію України, в залі з'явилися німці і розігнали засідання. До влади прийшов П.Скоропадський. Причинами падіння Ради була її нерішучість і непослідовність, відсутність реальних реформ, відсутність єдності рядів українського національного руху. Рада не створила армії, не налагодила реального порядку, не запустила промисловості, не зробила нічого реального також і для селян...Але не дивлячись на це, стала рушійною силою національно-визвольного руху в Україні за право жити в самостійній державі...