Лише приклад

... Присвячується партизанам та героям Інтернету

От приходиш завжди на роботу, а там... Новин гребти — не перегребти. А серед них затесалася непримітна: вирішили ліквудувати музей УНР в Києві.

Є такий, у Будинку вчителя в Києві. Був собі підпорядкований Інституту національної пам'яті, який зібралися відправити на той світ.

Так от...Інститут певне (чи радше зовсім непевне?) шановне панство вирішило ліквідувати. І нічого в цьому дивного ні я, ніхто інший не побачив. Зараз ця тенденція модна — нищити все, що створено до "нових будівничих нової країни".

Покумекали ми собі та й прийшли до висновку, що якщо ліквідовують Інститут, то куди приткнеться нещасний музей? Відповідь: піде туди ж, куди й УІНП — в нікуди. А саме в надра азарівського Кабміну як якась незрозуміла науково-дослідна установа.

Але через деякий час весь інтернет про це заговорив. Думки прогнозовано розділились, хоча деяким промитим мізкам уже все одно — що УНР, що Центральна Рада, що ОУН-УПА, що Гітлер зі щурячим хвостом махає синьо-жовтим прапором.

Тим уже нічого не допоможе.

Але є інші — називають себе патріотами, націоналістами, а оті , що їх не люблять, нарікають їх ой як по різному та нелітературно.

Так оці інші — вони власноруч перетворили себе на биків, які кидаються на червону шмату.

Щось не те зробили — а вони вже тут як тут. Кричать: "на Майдан, бо вже ухи об'їлась ця влада", "Дістали ці Янукович і Ко з Табачником і з шашками наголо".

Покричали — і до побачення. Чекають нової новини, нової свіжатинки, нового облому зверху.

Опа, після музею УНР з'являється обшук у "Тризуба", інші прокурорські штучки. І пішло-поїхало по-новому, але в тій же колії.

І це тільки маленький цикл проблем одного дня. І в такому руслі — завжди. Від березня 2010-го. Крутяться як білка в колесі, когось переконують, лише більше когось не люблять, лише забивають собі голову думками інших людей, зляться, копирсаються

А я от продовжую думати про музей. І про цих "дописувачів". Закладусь, що при слові "похід в музей" у них з'являється посмішка чеширського кота... При запитанні "коли ти був востаннє в театрі?" у них пробивається нервовий смішок.

Коли були останній раз на концерті, але на гарному, не на такому, який бачив у телевізорі, де противна, бандитська псевдоеліта грає "Мурку" в чотири руки, а у тих, що в залі, течуть шмарки та слюні від штучного задоволення?

Коли щось зробив без клавіатури, яка стала інструментом нових, тіньових героїв України?

Хто хоче бути опозиційним недалекому чоловіку, який не може вимовити слово "археологія", коли ж є таким самим? За винятком, що дивиться не в ту сторону?

Не треба відповідей на ці питання. Просто було би непогано мати прагнення стати вищими за того, кого вважаєте невігласом. А не перекричати його з піною біля рота. А музей - це так... Лише приклад. А скільки таких вже було...

Культурного та повчального вам 2011-го року!