Весілля
На двадцятій хвилині весільної трапези Вова раптом згадав, що Ляля була йому минулим літом невірною. На свою бурхливу відповідь з відкиданням будь-яких звинувачень молода отримала від новоспеченого чоловіка пляшкою по голові. Чийсь крик "Понєслась!" виявився довгоочікуваним гонгом...
***
Моя подруга Ляля йшла заміж рано - їй ледь-ледь виповнилось сімнадцять. Вовка був на добрячих 16 років старший за Лялю, тому чекати з весіллям довго не стали. То була зима 1992-го, "рублі" ходили лише на базарі, а в магазинах вже на всю "стригли" купони.
Ляля жила, як в нас кажуть, на Посьолку, а Вова - на Заріччі. Усе життя представники цих двох різко протилежних за поглядами соціальних таборів вчиняли набіги один на одного і били морди. Район на район, вулиця на вулицю... На коханні Лялі й Вови ця ворожнеча, мабуть, малась припинитись, і сюжет з Монтеккі і Капулетті повинен був перегратись у мажорі. Проте, черговий раз історія довела, що проти карми не попреш. І почалось усе з того, що батьки молодих посварились, бо не вирішили, на чиїй території-таки грати весілля.
Врешті, гуляти "свальбу" майбутні свати захотіли на два табори: окремо у Лялі, окремо - у Вови. Родичі-друзі-знайомі молодої (усього понад 200 гостей) були запрошені у весільний шалаш на Посьолку. Балаган Вови (близько 300) збирався на Заріччі.
День весілля пах запеченою кабанятиною та грузинськими червоними гвоздиками, бо інших квітів на початку 90-х ще не продавали. Батьки Лялі закололи дві свині і трьох підсвинків. У Вови порались біля телички, двох десятків індиків і ящика дичини. Ляліна мама замовила на хлібокомбінаті сорок "Київських" тортів, а в кравичні - дорогущу сукню з люрексу і китайського оксамиту. Вовина мама, підпільно дізнаючись про звитяги майбутньої синової тещі, замовила на тому ж комбінаті шістдесят тортів з шоколадом і зефіром (а по сусідах - біля чотирьох сотень тістечок "Гніздо"). На базарі за скажені гроші їй купили турецького светра "Макінтош" і джинсову спідницю з машинною вишивкою.
Гульня була по повній. Плаття Лялі, узяте напрокат, не вміщалось у "волгу" і випирало обручами. Свідок з боку молодого "залив сливу" ще до РАГСу і мав надто червоні вуха. Його волосяна "площадка", вимощена під Лємоха з групи "Кар-Мен", ситуацію не рятувала.
Увесь весільний вечір молоді з дружками їздили на найнятій машині з Посьолка на Заріччя, і навпаки. Годинку там, годинку тут - і ніякого гостьового інцесту: посілчани до зарічан претензій не мають.
Другий день весілля гуляли так само. А от третій - понеділок - уся "молодьож" з обох таборів збиралась за програмою у ресторані "Веселка", де Вова на той час працював офіціантом. Такий собі подарунок від фірми молодого. Усе цивілізовано і пристойно.
...По обидва боки довгого столу сиділо загалом з півсотні гостей. Сіли, не змовляючись, на дві лінії: посілчани спиною до естради, зарічани - обличчями проти вікон. Між собою не цокаючись.
На двадцятій хвилині весільної трапези Вова раптом згадав, що Ляля була йому минулим літом невірною. На свою бурхливу відповідь з відкиданням будь-яких звинувачень молода отримала від новоспеченого чоловіка пляшкою по голові. Чийсь крик "Понєслась!" виявився довгоочікуваним гонгом. Мов виконуючи вивчені ролі, гості кинулися стягувати за ріжки скатерті з посудом та наїдками, кидати табуретками в люстри і лупитись так, ніби вони воювали з татарською навалою. Хтось зробив голосніше магнітофон, пакунків та букетів на подарунковому столі за мить наполовину поменшало. Якась дівка верещала у гардеробі і, обсмикуючи спідницю, з криками "Не лапай!" давала ляпаси залицяльнику. В іншому кутку роздягальні зчинився сканадал через те, що в когось вкрали норкову шапку.
На цьому етапі весілля могло б закінчитись, але був на ньому ще один акорд. Фінальний. Мов завірюха у хату, у залу ресторану раптом увірвалась група "циган" - перевдягнених захмілілих гостей. Ні слухом, ні духом про бійку, вони - як годиться - хотіли лише доповнити весільні звичаї своїм колоритом. Уся публіка на мить замовкла, а потім... Далі усі били "циган", не розбираючись, чийні вони будуть. На якийсь відрізок часу посілчани та зарічани знову стали союзниками.
На ранок Ляля і Вова поїхали до РАГСу і подали на розлучення. Кожна пара сватів була задоволена, що їхня "свальба" бідною не була.
Головне - перед людьми не стидно...
