„Профешенел гёрл"
Їдучи з Ужгорода до Київа, в потязі зранку чую радісне:
- Як я люблю коли іде торгівля! - весело викрикує нам з сусідом Євгеном провідник, приносячи чай.
- Так може ви не туди пішли працювати? - підколює хлопчина його у відповідь.
- Та шо ви! - втручаюсь я у розмову, - Дуже гарний, веселий провідник...
Знову зупинка. Сусід вийшов, повертается за 5 хвилин. Рука перемотана шматком відірваного простирадла, в зеленці та плямах крові. На моє здивування. "Матове скло розбив, - каже мій сусід розгублено - поїзд стрімко рушив, не втримався, шукав опору і рукою вщент і руку і скло, гам... Добре, каже, що хоч зеленка знайшлась у провідника". Просимо ще знайти бінт.
..прибігає із сусіднього вагону та каже: - Дурна баба!, вибачається за це переді мною. Це тільки в наших поїздах таке може бути.
- Я їй кажу в тебе бинт Є?!, а вона каже Є! - та не дам, бо аптечка в дорозі повинна бути укомплектована. Так шо, кажу – померти там людині, чи шо?! Закусила губу і віддає пожовклий від часу бинт, - в догонку каже, що б частину повернув. Що і вам переказую.
Дивлюсь, як провідник розповідає та ловко перемотує праву руку хлоця, а сама згадую і ловлю себе на думці, що зараз у цьому розшатаному плацкарті я почуваюсь набагато краще, ніж у новенькому потязі „Кошице-Братислава", де провідник поглядами робить з мене мандруючу „Профешенел гёрл з України", бо звісно ж він не бачив мою шенгенську візу, де маленькими буквами написано – мета подорожі: Культурна програма... а я забагато посміхаюсь...
І можливо тому мені подобаються більше наші історично-обшарпані, кумедні, але рідні потяги та провідники...
Хлопець розраховується за розбите скло. А я подумки згадую фразу: "Дуже гарний провідник, хоч і вагон №13"
