ЯК Естонці святкують століття своєї держави
Ювілей здорової країни
Текст: Антон Семиженко.
ЧОРНИЙ ХЛІБ ТА ШКАРПЕТКИ, кава й збірки музичних хітів, шоколад і шкільні зошити: зайшовши цьогоріч до будь-якого естонського супермаркета, ви побачите десятки товарів, випущених спеціально з нагоди сторіччя країни. Усі вони чорно-синьо-білі, в кольорах естонського прапора. І на кожному зображено «сотню», логотип ювілею. «Cотню» розробили насамперед для офіційної комунікації — але на практиці фірмове лого бачиш усюди: і на документах, і на фотографіях профілів у соцмережах, і на упаковках товарів. Особливо на останніх. Мандруючи між стелажами крамниць, я не переставав дивуватись: до ювілею країни випустили морозиво синього, чорного та білого кольорів (зі смаком чорниці, шоколаду й ванілі). Є триколірні набори сирів. І «святкова» суміш горіхів.
— Окей, із горішками це вже, мабуть, перебір, — сміється таллінка Йоанна Ейнер. — Цьогоріч наш патріотизм трохи зашкалює. Але й в інші роки День Незалежності був найбільшим естонським святом.
Одна з особливостей цьогорічного святкування — у тому, що більшість компаній, установ чи простих естонців роблять країні якийсь особливий подарунок. Наприклад, естонські театри — серію вистав про минуле країни. Канцелярія уряду — десятки дубових парків. Об'єднання музикантів фінансують придбання музичних інструментів для шкіл мистецтв — щоб кожна естонська дитина могла грати, на чому забажає. На сайті EV100 зібрано інформацію про десятки таких проектів — як масштабних, так і маленьких. Тому відомо, що один програміст розробив безкоштовний Android-додаток із переліком усіх істівних рослин естонських лісів. Що група інших створила соцмережу для естонців, розкиданих по світу. Місцеві економісти розробили збірку вправ з економіки для старшокласників, а Нідерланди подарували новий сорт тюльпанів. Мешканці маленького села зняли документальний фільм про своє село, а два дитсадки з різних кінців країни за допомогою телемосту подарували спільне святкування.
— І навіть знайшлись люди, які пройшли маршрутами, що з висоти схожі на слова з естонського гімну, — сміється Йоанна. — Божевілля, правда?
Чому все відбувається аж так масштабно? Перша причина — в характері естонців. «На відміну від латишів чи литовців, естонці дуже люблять усю країну. Рідко коли скажуть про неї щось зле, особливо на публіку, особливо іноземцеві. Про державу в тому числі: вони відчувають її як спільну справу, спільну відповідальність», — запевняє литовський історик Ґедимінас Кулікаускас. Друга причина — в тому, що економічно й політично естонцям зараз ведеться краще, ніж будь-коли раніше. І, по-третє, можливість відкрито висловлювати любов до Естонії була на цих землях далеко не завжди.
А що ж було?
На самому початку
Перші люди оселились на території сучасної Естонії по завершенню Льодовикового періоду — 11 тисяч років тому. Вони жили біля води, полювали на лосей та бобрів, м'ясо яких вживали у їжу. 7,5 тисяч років тому в праестонців з'явився глиняний посуд, 5 тисяч років тому вони почали розводити волів, овець та свиней, вирощувати пшеницю та ячмінь.
За дві тисячі років до нашої ери узбережжя Естонії фактично стає провінцєю Скандинавії: там використовують такі ж бронзові знаряддя праці й такі ж кам'яні поховання (вони на фоновому знімку). Як і всі скандинави, естонці торгують із німецькими племенами — із тих часів у балто-фінські мови лишилось чимало давньонімецьких слів.
Незадовго до початку нашої ери в місцевих з'являється усвідомлення приватної власності: археологи знайшли кам'яні паркани, які відмежовували одне обійстя від іншого. Взагалі ж люди жили невеликими спільнотами до 30 осіб, або й окремими родинами на значній відстані одна від іншої.
Aestii
— так виглядає перша згадка назви «естонці» в писемних джерелах. Робить це давньоримський історик Тацит у 98-му році нашої ери, однак має на увазі племена, що живуть на території сучасної Калінінградської області Росії. Слово мігрує з одного історичного тексту в інший, і у X столітті вже використовується для позначення народу й території на північному кінці Балтії.
Тимчасом там більшає людей — і починаються війни. Проти норвежців, чи спільно з норвежцями проти данців, чи проти ісландців. Естонці швидко входять у смак, місцеві вікінги наводять жах у Балтійському морі. В Естонії знаходили свою смерть і шведські, й норвезькі королі (наприклад, зображений на ілюстрації Інґвар). Місцеві ж поховання вікінгів X-XI століть вирізняються багатством, зокрема сотнями монет.
Приходять християни
Папа Римський доручив Гамбурзько-Бременському єпископату поширити християнство на території теперішньої Естонії ще в IX столітті, однак реально почалось усе 1208 року із захопленням Лівонським орденом хрестоносців важливого укріплення на півдні країни — Отепяа. Затримку історики пов'язують із тим, що територія і населення Естонії тоді були економічно малопривабливими.
До кінця століття і мечем, і молитвою християнізація місцевого населення завершується. У двох найбільших містах регіону — Талліні й Тарту — будуються кафедрали й замки, в яких перебувають місцеві владноможці. Ці споруди збереглись і донині: на фото — замок Тоомпеа в Талліні. Зараз у його оновлених будівлях працює естонський парламент.
Усе тоді називалось інакше, ніж зараз. Таллінн носив ім'я Ревель, Тарту — Дорпат. А саму територію теперішньої Естонії й частини Латвії називали Лівонією, за назвою одного з латвійських племен. Реальними господарями території були німці, на півночі Естонії — данці.
Приходить Швеція
Поруч із католицтвом у розуми й серця естонців потрапляло протестантство — і в багатьох випадках приживалось краще. Лівонський орден, головна військово-політична сила цих земель, лишався католицьким — однак у релігійні справи населення не втручався. Станом на середину XVI століття орден мав серйозніші турботи. З одного боку, все міцнішою й небезпечнішою ставала Москва. З іншого — патрон лівонців, Священна Римська імперія, вела кілька паралельних воєн і мала чимало внутрішніх проблем, тож допомогти ані військом, ні грішми не могла.
1558-го армія Московського царства зайшла на землі півдня та сходу сучасної Естонії. Це змусило еліти шукати союзників, і у виборі між католицькою Польщею та протестантською Швецією Таллінн зупинився на другій. 1561-го північна Естонія добровільно перейшла під шведську корону.
У східній Естонії, зокрема в Нарві, до 1580-х орудували війська Москви. На півдні, у Тарту, встановлюється польська влада. Втім, до середини XVII століття Швеція завойовує ці території, вперше об'єднавши естонські землі в межах однієї країни.
Приходить Росія
Найбільша шведська фортеця на півночі Балтики — Нарва — давно є ласим шматочком для зміцнілого Московського царства. 1700-го московити намагаються завоювати її, однак терплять нищівну поразку. Втім, у наступні роки вони часто нападають і на Нарву, й на Тарту, знищуючи південне місто.
Полтавська битва визначила не лише майбутнє України: після поразки шведів московити пішли в активний наступ у Балтиці й 1710-го захопили Таллінн. За мирним договором 1721 року новоутворена Російська Імперія отримала всю територію Естонії та Латвії. Мінус: підпорядкування культурно далекому народу. Плюс: уперше за кілька століть на цих землях настає тривалий мир.
Як і з Гетьманщиною в Україні, на території Балтії утворюється автономія, названа Остзейським особливим порядком. Державною церквою там залишилась лютеранська (хоч православні священики отримали повну свободу дій), місцева знать зберегла права й маєтки. У наступні півтора століття естонські землі живуть тихим, спокійним життям окраїни імперії, поступово нарощуючи кількість населення. Якщо після війни тут жили 150 тисяч людей, то станом на 1858 — уже 750 тисяч.
Народ землі
В описаних війнах попередньої тисячі років естонський народ пожинав гіркі плоди, але ніколи не був ключовою дійовою особою. Чому приєднані до Росії землі назвали «Остзейським особливим порядком»? Тому що «ostsee» німецькою — «східні землі». Більшість міського населення Естляндії та Лівонії становили не етнічні естонці, а німці, шведи, данці. У заснованому за правління Швеції Тартуському університеті естонців практично не було. При цьому вони складали понад 90% місцевого населення. Однак майже всі були селянами — тобто, кріпаками. Значного впливу вони не мали, та й нацією себе не вважали, називаючись «maarahvas» — «народом землі».
Естонські культура й літературна мова починають розвиватись, за великим рахунком, у другій половині XVIII століття. 1766-го починає видаватись тижневик «Lühhike õppetus» — «Коротка настанова». В основному він містив поради землеробам. За 50 років з'явились перші наукові журнали про естонські культуру й мову (інколи німецькою). Іще за два покоління, 1861-го, світ побачив націєтворчий епос «Kalevipoeg», написаний одними з перших представників естонської інтелігенції — Фридрихом Робертом Фельманом та Фридрихом Рейнгольдом Крейцвальдом. Естонським «Кобзарем» текст став пізніше, у ті ж часи більшість естонців працювали на панів, виглядаючи, як зображений на ілюстрації персонал панського обійстя 1782 року. Національними питаннями ці люди переймались мало.
Кроки до свободи
Населення й економіка підросійської Естонії ростуть — а отже, збільшується кількість платоспроможних естонців. Особливо їх більшає після 1861-го зі скасуванням кріпацтва. Заснована 1857-го перша щоденна естономовна газета «Pernu Postimees» («Пярнуський поштар») стрімко набирає нових читачів. «Postimees» видається досі, це найтиражніша естонська газета. Праворуч — її логотип.
Засновник видання Йоганн Вольдемар Янссен запропонував замість самоназви «maarahvas» користуватись «eesti», «естонці». Десятки інших інтелектуалів спонукають людей до активності, культурного самовираження.
Подальшому розвитку самосвідомості естонців допомогла русифікація. У центрі Європи якраз міцніла Німеччина й керівники Російської імперії побоювались, що естляндська та лівонська еліта — остзейські німці — перестане бути лояльною до Москви. Тож діловодство, шкільну й університетську освіту стрімко переводять із німецької та естонської на російську мову. Це б'є по рівню освіченості: якщо 1886-го читати вміли 98% новобранців з естонських земель, то 1901-го — 80%.
Викликаний індустріалізацією ріст міського населення прискорює формування естонського політичного класу. Після революції 1905-го на цих землях виникають три політичні партії, дві з яких — естонські. Також існують десятки естонських товариств.
Появу комуністичної ідеології тут зустріли стримано. Коли владу в Росії отримали більшовики, вони почали репресії проти лідерів естонського національного руху й військових, відтак політики взяли курс на проголошення Естонією незалежності. Це вдалось 24 лютого 1918 року, щойно більшовики під натиском німецького війська залишили Таллінн. Утім, Тимчасовий уряд Естонії на чолі з Костянтином Пятсом протримався лише кілька днів. Доки німці не встановили окупаційну владу.
Перша держава
Отримавши поразку в Першій світовій, наприкінці 1918-го німці залишають Естонію, й активний наступ починають більшовики. Більшість естонців не вірять у можливість відбитись від «червоних», однак політична верхівка все ж оголошує мобілізацію і звертається за допомогою до світу. Останнє спрацьовує: Фінляндія допомагає добровольцями, Британія надсилає флот. На цьому тлі натхненні естонці масово вступають до армії, а більшовики терплять поразку за поразкою. Відвоювавши всю територію країни, естонські військові допомагають отримати незалежність Латвії, а на півночі майже доходять до Петрограду. Втім, узяти колишню столицю імперії їм не вдалось. Завершується війна мирним договором із комуністичною Росією. Естонія вирішила працювати з «червоними», як меншим злом, адже «білі» її незалежності взагалі не визнавали.
У 1920-му вільна Естонія приймає Конституцію: стає парламентською республікою без посади президента. Однак у парламенті панує роздробленість, щороку змінюється уряд. Світова економічна криза початку 1930-х посилила прагнення народу отримати «сильну руку». Навесні 1934-го внаслідок державного перевороту країну очолює вже згаданий Костянтин Пятс. Він встановив надзвичайний стан із обмеженням свободи преси та політичної діяльності. В економіці, втім, через сприятливу світову кон'юнктуру Естонія показує значні успіхи.
У міжвоєнній Естонії розквітає книговидання. Країна видає сотні найменувань книжок, як наукових, так і популярних. Активно працює Тартуський університет. Інтелектуальна база модерної Естонії формується якраз у ті роки.
Обривається все раптово і з незалежних від Таллінна причин: пакт Молотова-Рібентропа 1939-го відносить Естонію до сфери впливу Радянського союзу.
«Вдаємодопомога»
Під таким приводом СРСР розмістив на території Балтії свої військові бази. Формально радянський контингент в Естонії налічував 25 тисяч осіб, у реальності обліку не велось. Коли влітку 1940-го союз висунув Таллінну ультиматум розмістити додатковий контингент і змінити уряд на прорадянський, там уже не сперечались. У липні обраний поспіхом і з порушеннями новий парламент попросив СРСР включити Естонію до свого складу. Той великодушно погодився. Щоб усе виглядало бодай трохи правоподібно, нова влада організовує демонстрації під наглядом Червоної армії. Втім, у світі факт приєднання балтійських країн до Радянського союзу не визнають.
Москва одразу починає репресії й протягом року арештовує, висилає чи убиває близько 20 тисяч людей.
Починається війна Третього рейху з СРСР, приходять німці. Естонці сподіваються на відновлення незалежності — марно. Однак нацистський режим тут був м'яким, значно м'якшим, ніж навіть у Латвії. Естонці стояли досить високо в «таблиці рас», а також не мали радянського сентименту. Іще на тутешніх землях вирощувалось потрібне Рейху продовольство й видобувалась сланцева нафта.
Протягом усього часу окупації в Естонії масово вбивають євреїв, облаштовують концтабори. Країна отримує унікальний статус «judenfrei» — «вільної від євреїв».
У лютому 1944-го СРСР починає наступ в Естонії. Зі значними руйнуваннями: приміром, середньовічну Нарву зруйновано повністю (на фото). 70 тисяч цивільних естонців тікають від радянського режиму до Фінляндії та Швеції, ще чимало — через океан, на благеньких кораблях, до Канади та США. Таких назвали «вікінгами».
Чекаючи на білий корабель
1861 року сотні людей, послідовників пророка-самозванця Мальтсвіта, зібрались на північному узбережжі Естонії. Кілька тижнів вони простояли там, чекаючи на прибуття обіцяного білого корабля, який мав відвезти їх у багаті вільні краї. Нікуди людей, ясна річ, не забрали — однак подію запам'ятали й відтоді фраза «очікувати на білий корабель» в Естонії означає тривалі сподівання на щось малоймовірне.
Цією фразою тепер часто називають перше десятиліття по закінченню Другої світової. Десятки тисяч естонців сподівались, що навздогін невизнанню анексії країни СРСР надійдуть дипломатична та військова допомога у боротьбі за свободу. На жаль, далі заяв про «глибоку стурбованість» і кількох шпигунів, яких швидко викрили, справа не пішла. Замість «білого корабля» до естонців прибув чорний «воронок». У ході операції «Прибій» 25-29 березня 1949-го з Естонії до Сибіру було депортовано 20 722 людини, в основному сім'ї опонентів колективізації та учасників підпільного збройного опору. Операцію проводили силами 21 тисячі військових та оперативників, 5 тисяч із яких було привезено з Карелії, Ленінграду, Мінська й Москви. Майже 15% депортованих до кінця року загинули.
За 10 років, із пом'якшенням режиму, почались масові виправдальні вироки. Утім, звільнення не включало в себе повернення конфіскованого майна, як і право повернутись туди, де жив раніше, без дозволу Ради міністрів Естонської РСР. У підсумку можливість жити в Таллінні, Тарту чи інших великих містах для репресованих було закрито.
Від «фосфоритної війни» до «співочої революції»
Після придушення активного опору життя в Естонії стало схожим на загальнорадянське — плюс трохи менше русифікації, істотно більше закордонних туристів (у Таллінні) та контрабанди (зокрема, фінської). Втім, із проголошенням Михайлом Горбачовим «перебудови» протестні настрої почали проявлятись раніше, ніж в інших країнах. Активні антирадянські виступи почались у 1987-му, із розголошенням планів влади збудувати велику фосфоритну шахту на сході республіки. Потенційні наслідки запуску підприємства — обширне забруднення ґрунтових вод і переселення в Естонію близько 20 тисяч людей із російськомовних районів СРСР. Тож на мітингах екологічної спрямованості почали підніматись і політичні, й соціальні теми. Рішення будувати шахту Москва пригальмувала.
У серпні 1987-го активісти утворили групу за оприлюднення пакту Рібентропа-Молотова. Тижнем пізніше на мітингу в Таллінні зазвучали вимоги скасувати положення пакту. Зокрема, про перехід Естонії в зону впливу СРСР.
Кожного червня у центрі Таллінна проходили Дні старого міста. Крім вшанування історії, свято мало й націоналістичний відтінок: середньовічні таллінські квартали нагадують про часи до настання соціалізму. 1988-го святкування перетворилось на зустріч 100 тисяч людей, які під національними естонськими синьо-чорно-білими стягами співали народних пісень. Того ж літа цей прапор знову стає офіційним.
Знову свобода
У січні 1989-го парламент Естонії приймає «Закон про мову», встановлюючи естонську єдиною державною мовою в республіці. Провідною політичною силою в країні швидко стає Народний фронт, який, як і Народний рух України, спершу виступав за перебудову й реформування СРСР, а згодом — за незалежність країни. На виборах до естонського парламенту в березні 1990-го НФ набирає більшість. Народні депутати одразу визнають владу СРСР на території республіки незаконною, оголошують перехідний період.
СРСР, втім, досі вважає Естонію підконтрольною. За рік Москва проводить усерадянський референдум за збереження союзу. Рішенням парламенту Естонія в ньому участі не бере, натомість проводить свій, у якому за незалежність країни проголосували 77% учасників. До силового протистояння з військами СРСР, на відміну від Латвії та Литви, не доходить. І 20 серпня 1991-го, одразу після невдалого московського путчу, парламент Естонії проголосив незалежність республіки. Країна святкує завершення окупаційного періоду: тільки так більшість естонців тепер називають радянські часи. Військова присутність Росії завершується 1994 року з евакуацією останніх на території Естонії військових баз.
Left
Right
СУЧАСНА ЕСТОНІЯ — ЦЕ, В ОСНОВНОМУ, ДЕРЕВА. Ліси займають 52 відсотки площі країни і включають у себе найвищі в світі сосну та ялинку (46,6 метри та 48,6 метри відповідно). Якщо в Україні селяни отримують по два гектари сільськогосподарських земель, то серед естонців чимало власників шматочків лісу. Ці гектар-другий можна використати як товар — і продати ділянку комусь під вирубку чи будівництво. Хтось облаштовує собі на цій території обійстя, а для когось це депозит чи природний пенсійний фонд. Продавши право вирубати сотню дерев, люди отримують ніколи не зайві кілька тисяч євро.
Також Естонія — це острови. Всього 1520, найбільші — Сааремаа та Гіюмаа. Із загальним населенням всього 40 тисяч людей, ці острови — окремий світ із відчутним впливом попередніх власників територій, Данії та Швеції. Зараз там — найвищий відсоток етнічних естонців серед усіх районів країни, найбільша кількість саун на душу населення (естонці люблять сауну не менше за фінів і більшість сімей запевняють, що саме їхня є найкращою), автобусні зупинки у вигляді будиночків, щоб людям не дошкуляв холод і вітер, а взимку — повністю обладнані дорожніми знаками льодові дороги, які поєднують острови з материком.
Іще Естонія — це болота. Їх у країні сприймають не як смердючу трясовину, а як красиві ділянки первісної природи. Найкращі болота країни мають статус туристичних принад, їх обладнано дерев'яними помостами та оглядовими майданчиками, сюди ходять у походи й на пікніки, або просто поспостерігати за деревами, кущами і пташками. А також зібрати корисні рослини чи копалини — зокрема, торф.
— О, він прекрасний, — запевняє Йоанна. — Ідеальна косметика, дуже корисний для шкіри. Якщо матимеш час, можемо поїхати за місто, там є одне хороше болітце з торфом. Сам намастишся, друзям візьмеш. Тільки запакувати треба добре буде, бо смердить, наче дьоготь. Але чого не стерпиш заради краси?
Площа Естонії — 45 228 кв.км — практично дорівнює площі трьох галицьких областей України, Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської. А так контури Естонії виглядають на нашій карті: якщо крайня західна точка сягає Хмельницького, то крайня східна буде неподалік Яготина. Ландшафт приблизно такий, як і в цьому регіоні України: ні значних гір, ані низин.
Частина болота Віру згори. Фото з aesti.ee
Що ж до людей, то їх в Естонії, за переписом у липня 2017 року, було 1 251 581. Якщо прирівняти цей показник до ста, то 69 людей з цієї сотні є етнічними естонцями, 25 росіянами, двоє — українцями й один — білорусом. 70 із сотні живуть у містах, причому 33 — в Таллінні. Ще 21 мають зайву вагу. Всі уміють читати й писати.
Це країна атеїстів: лише 16 естонців зі ста запевняють, що вірять у Бога. Також це країна спокійного ставлення до шлюбів: суспільство приймає співжиття партнерів без офіційної реєстрації, так роблять 16% повнолітніх. Ще 37% живуть в офіційному шлюбі. 47% естонців живуть самі.
Як вони керують країною?
Естонія — парламентська демократія, головний законодавчий орган має назву Рійґікоґу та налічує 101 депутата. Голосувати тут можна не з 18, а з 16 років. За підсумками останніх виборів 30 місць отримала ліберальна Реформістська партія, 27 — Центристська, 15 — Соціал-демократична, 14 консервативна «Батьківщина», 8 правоцентристи з Вільної партії та 7 — націоналісти. Коаліцію сформували реформісти, соціал-демократи та «Батьківщина». Уряд очолив голова реформістів Юрі Ратас.
Президента країни обирають у парламенті, він виконує радше представницькі функції.
Скільки й на чому заробляють?
Естонський ВВП на душу населення за підсумками 2017 року склав $28 700 (на $13 147 більше, ніж у сусідній Латвії, та майже в 11 разів більш, ніж в Україні), Світовий банк відносить економіку країни до групи розвинутих. Це індустріально-аграрна країна з акцентами на машинобудуванні, вирощуванні й переробці деревини, виробництві текстилю та IT (зокрема, усім відомий Skype та нішевий, але масштабний TransferWise). Продаючи свої товари Фінляндії, Швеції, Латвії, Росії та Німеччині, естонці торік досягли середньої зарплати в 1221 євро до податків. Робочої сили, при цьому, стабільно бракує.
місце посідає Естонія за рівнем прийняття корупції, відповідно до цьогорічного звіту Transparency International. Україна — на 130-му місці.
21-ше
Як вони подають себе світу?
В основному у синьому кольорі: так виглядають головні символи країни.
Волошка, національна квітка Естонії
Логотип парламенту країни
Старий та новий логотипи Таллінна. На новому
подано стилізований прапор міста з біло-синіх смуг
Старе туристичне лого. Обігрує закінчення «-est», яке в англійській позначає першість. Наприклад, «strongest» — найсильніший, «smartest» — найрозумніший
Нове лого. Воно функціонує не як зображення, а як колір і шрифт. Спеціально для потреб країни розроблено шрифт Aino та сотні емблем, символів, піктограм. Мета — щоб людина через стиль одразу розуміла: із нею спілкується Естонія.
Логотип сторіччя країни зустрічається в Естонії-2018 та за її межами найчастіше.
В уряді розробили одразу 100 варіантів лого (кілька з них — у колонці праворуч), а також дали можливість усім охочим створити свою версію зображення тут.
Приклади того, як «працює» нова візуальна ідентичність країни. Елементи офіційного сайту країни — estonia.ee.
КВІТЕНЬ 2018-ГО, Я СТОЮ НА ГОЛОВНІЙ ПЛОЩІ ЕСТОНІЇ — Вабадузе (Свободи). Cто років тому тут стояв пам'ятник російському імператору Петру I. Коли Естонія здобула незалежність, відбувся «петропад»: гранітний постамент розтрощили, бронзові ноги переплавили на естонські центи, а руки — на пам'ятник школярам, які брали участь у Визвольній війні 1918-1920 років. За Радянського союзу площа називалась на честь перемоги у Великій вітчизняній війні та використовувалась як автомобільна парковка. Зараз естонський аналог Майдану Незалежності знов пішохідний, а головною його точкою є монумент у формі хреста — на честь перемоги у Визвольній війні.
За три квартали височіє головний хмарочос радянського Таллінна — готель Viru. Зараз він відомий тим, що раз на рік, по закінченні навчального року, фінські старшокласники бронюють одразу з 10 поверхів готелю і влаштовують гучну алковечірку. Більшість із них навіть не здогадуються, що на 23-му поверсі тут колись був таємний офіс КДБ, із якого прослуховувались розмови всіх гостей готелю. Літні люди в якості анекдота розповідають історію про фінську пару, яка, зупинившись у місті на вихідні, замість очікуваного одного великого ліжка виявила у своєму номері два маленьких. Невдовзі після того, як фіни почали коментувати побачене, до них постукали і ввічливо запропонували інший номер, уже з великим ліжком. Зараз про минуле Viru нагадують лише невеликий музей на 23-му поверсі та бар Valuuta: оскільки саме тут зупинялись більшість іноземних відвідувачів радянського Таллінна, готель і територія довкола були центром тяжіння валютчиків, контрабандистів, шпигунів, чуток, алкоголю та подібної романтики.
Від Viru до окраїн місто не раз відчутно змінюється: кожні кілька кілометрів ви бачитимете інший Таллінн. Якщо йти на захід, спершу проминете середньовічне старе місто — відреставроване, охайне, туристичне й ніби іграшкове. Далі, за залізничною станцією, почнеться хіпстерський район Теллісківі: колись сумна промзона, зараз ця територія стала осередком стартапів та модних барів. Якщо продовжити мандрівку, вам може або пощастити, або не зовсім. У першому випадку ви потрапите у Крістіін, старий район приватної забудови, за яким почнуться хрущовки Мустамяе. Якщо ж звернете північніше, потрапите у пролетарський Коплі, а тоді на вітряну територію порту.
Вирушивши на схід, ви проминете район торгових центрів, ошатний парк Кадріорг, у якому здавна мали офіс та дім естонські правителі (лиш теперішня президентка, Керсті Кальюлайд, вирішила продовжити жити у своєму приватному будинку), територію Таллінського університету — і вийдете на широкі простори району Ласнамяе, безкінечного масиву панельок пізньорадянських часів. Це найзнаменитіший район Таллінна: там найбільше мешканців (120 тисяч, майже третина міста), він найновіший, а також — найнекрасивіший. Квартали Ласнамяе будували у розквіт застою, що означало мінімальну собівартість, швидкі темпи заради перевиконання плану, не завжди кваліфіковану робочу силу та крадіжки. В результаті «панельки» вийшли однотипними, всі брудно-білого кольору, часто без напору води на верхніх поверхах, із косо-криво викладеною плиткою на стінах санвузлів. При цьому таллінці знали: за гроші чи горілку з будмайданчика можна дістати будь-що, і досі згадують про «садовий будиночок», фасадом якого була вкрадена в Ласнамяе балконна панель із дверима й вікном.
Новий район був асиміляційним проектом. Житло в будинках почасти отримували не естонці, а переселені владою Радянського союзу робітники нових промислових підприємств, зазвичай російськомовні. Місцеві гастрономи отримали назви «Москва» та «Ленінград». У результаті корінне населення почало називати район «Ласнаградом», а крайні східні квартали — Ленінградською областю.
Ласнамяе й зараз має не найкращу репутацію, квартири тут коштують менше від середнього таллінського рівня. Один із найвідоміших сучасних естонських фільмів, «Осінній бал», повністю знято в Ласнамяе. Він — про людей, які переживають застій чи занепад у взаєминах із суспільством, у кар'єрі, в особистому житті. Великі й маленькі проблеми виглядають особливо драматично тут, серед подертих радянських панельок.
Район і у 2018-му, звісно, не казка. Але радянського чи пострадянського в ньому стає дедалі менше. Депресивні гастрономи замінили сучасні супермаркети, на перших поверхах будинків — купа крамниць та офісів, активно реформуються школи (деякі з найбільш прогресивних в Естонії розташовано тут, у Ласнамяе), вирішити проблеми та урізноманітнити життя району намагаються з десяток громадських організацій. Врешті-решт, ростуть новобудови.
— Я подумую про те, щоб зняти там житло, — каже українець Олександр Климанов, який переїхав до Таллінна через роботу в сфері IT. — Досить класні квартири за свої гроші.
В інших районах столиці, як і на більшості території країни, наслідки СРСР відчуваються ще менше. І в будівлях, і в естетиці дизайну, і загалом у настрої — ні, це не пострадянські землі. Стримано оформлені, чисті й охайні, естонські поселення більше нагадують Скандинавію. Із хіба що невеликими вкрапленнями минулого.
Недекомунізована сталінка серед торгових та ділових центрів. Перехрестя бульвару Рявала й вулиці Лівалайя у Таллінні.
Будівя Музею естонського народу в Тарту
У Таллінському технічному університеті
Панорама Таллінна
Перехрестя у Тарту вночі
Як так сталось? І естонські, й українські, і російські мої місцеві співрозмовники, всі як один, усміхаються й кажуть: географія — це доля. Маючи на увазі одного північного сусіда.

ТЕЛЕФОН МАВ ЗАДЗВОНИТИ ШІСТЬ РАЗІВ. Лиш після цього можна було брати слухавку. Стійкість людини на іншому кінці дроту означала, що вона не випадкова й знає, чого хоче. Усі такі абоненти телефонної мережі Таллінна потребували одного: адаптера, завдяки якому радянський телеприймач починав «розуміти» сигнал фінських телевишок. І транслювати телеканал дружньої, але все ж капіталістичної Фінляндії. Сигнал доходив без перешкод: між Гельсінкі й Таллінном усього 50 кілометрів морем. І жодних висотних бар'єрів.
Yle TV1 — державний, тепер суспільний телеканал Фінляндії — запустився 1 січня 1958 року, і спочатку був цілком безпечним для радянської влади. Незаможні й політично вразливі фіни особливо спокусливих чи деструктивних речей показати не могли. Аж до 1968 року, коли команда новин Yle відправила кореспондента до Праги, де якраз відбувались повстання та його придушення за допомоги радянських танків. І якщо московські телеканали показували, як чехи з квітами вітають «визволителів», фіни, а з ними й естонці, бачили іншу картинку. Бачили військову техніку, протестувальників, поранених серед молоді, кров. Фіни вийшли на вулиці. Естонці обурювались на кухнях. Радянські комуністи викликали фінських телевізійників «на килим» до Москви. Але скриньку Пандори вже було відкрито. Попит на адаптери, а невдовзі мікросхеми й саморобні антени, став ажіотажним.
Фінське ТБ не було подібним на «Радіо Свобода» чи «Бі-Бі-Сі», акценту на політичних програмах там не робили. Але й без того мешканці території за «залізною завісою» мали, на що подивитись. Це і «Зоряні війни», після яких в естонських дитсадках влаштовували тематичні вистави, і «Лицар доріг», внаслідок якого естонські діти намагались керувати нечисленними місцевими іномарками за допомогою електронних годинників, і «Еммануель». В ніч ефіру останнього фільму, як запевняють у документальній стрічці про фінське ТБ «Диско й атомна війна», у багатьох таллінських квартирах горіло світло. А за 9 місяців місцеві пологові будинки пережили бебі-бум... Врешті-решт, чого вартувала фінська телереклама: коли в часи пізньорадянського дефіциту на екранах з'являвся сивочолий добродій Вайно Пур'єн і пильно інспектував повні м'ясних делікатесів крамниці — це псувало свідомість будівничих комунізму не менше за самвидав.
Радянський союз намагався всіляко протидіяти руйнівному впливу фінського ТБ: місцеві газети публікували розгромні статті про «fake news», яких нібито повен фінський телеефір. Силовики вилучали адаптери й арештовували постачальників закордонних мікросхем. Телевізійники, намагаючись завдати удару у відповідь, запустили пропагандистське естонське телебачення із пригладженою, «експортною» версією радянської реальності. Втім, ці потуги справили зворотний ефект: естонські програми стали приводом для кепкувань у фінських гумористичних шоу. І поки в Москві міркували, як бути, таллінці робили саморобні мідні та ртутні антени й переповідали зміст останніх серій західних серіалів у листах до своїх родичів на півдні республіки: там фінське ТБ не ловило. А з появою відеомагнітофонів Радянський союз заполонили кустарні записи західних фільмів, зроблені з ефіру фінського ТБ.
Так Гельсінкі опосередковано допоміг знищити Естонію радянську соціалістичну республіку. А одразу після цього Фінляндія активно долучилась до розбудови незалежної Естонії. І економічно: фіни швидко стали головним торговим партнером естонців, також фінський капітал присутній у багатьох естонських підприємствах. І інституційно: незалежна Естонія перейняла чимало механізмів функціонування фінських держави та суспільства, від моделі суспільного телебачення до правил ґендерної рівності. І соціально: чимало естонських управлінців проходили стажування у фінських установах, естонських студентів радо приймають у фінських вишах, а заробітчани з усієї Естонії як першу й головну опцію розглядають північного сусіда. Адже це зручно: година-дві на поромі — й ти дістався з естонської столиці до фінської. Можна хоч щодня так їздити. Тому десятки тисяч естонців, які фактично працюють за кордоном, статистика не враховує. Адже живуть і витрачають гроші вони все одно в Естонії.
— Це наш головний друг. І головний конкурент, — всміхається Рауно Оя, молодий підприємець із Тарту. — Між світовими війнами Естонія була заможніша, успішніша за Фінляндію. Серед естонців є переконання, що вони працьовитіші — а отже, колись житимуть краще. І справді, поки що наш ВВП менший від фінського. Але ми наближаємось до них.
Є іще одна сфера, в якій Фінляндія допомогла Естонії морально, фінансово і знаннями. Як Польща й Литва підтримують Україну, так і фіни підтримали естонців на шляху до ЄС.
Документальна стрічка «Диско й атомна війна» 2009 року захопливо й вичерпно розповідає про феномен фінського телебачення та його роль для радянських естонців. Переглянути фільм із англійськими субтитрами можна на YouTube.
Вайно «Вайске» Пур'єн, символ фінської телереклами 1980-х. І свіже, соковите, доступне м'ясо в асортименті. Знаючи про Вайске, повірити у комуністичний рай було значно складніше. Фото з pirkka.fi.
Доказ дружби: працівники посольства Фінляндії у США вітають Естонію з ювілеєм. Фото надане амбасадою.
СТО РОКІВ ТОМУ шансів на успіх естонського проекту було небагато. Вже за кілька днів після того, як 24 лютого 1918 року Комітет порятунку Естонії прийняв Декларацію про незалежність, документ мав хіба що символічну вагу: у Таллінн зайшли німецькі війська і встановили свою владу. 24 лютого 2018 року ситуація виглядала дещо інакше. Минуло неповних два місяці з часу, коли спільні дії Німеччини, Франції, Італії та інших 24 країни ЄС координувались: протягом півроку країна головувала в Раді Євросоюзу. Вперше в історії, сприймаючи це як важливу віху й свідчення успішності своєї незалежності.
Дорога, яку Естонія в ЄС пройшла перед цим, не була короткою.
1992
На парламентських виборах в Естонії перемагає партія Pro Patria, президентом стає колишній сценарист і письменник Леннарт Мері. Влада проголошує курс на якомога швидшу інтеграцію з ЄС і НАТО.
12 червня 1995 року
ЄС підписує з Естонією, Латвією та Литвою Угоди про асоціацію — такі ж, яку Україна підписала 2014 року. Втім, на відміну від українського тексту угоди, в документах стосовно балтійських країн чітко ішлось, що вони мають перспективу членства в Євросоюзі.
У повній мірі документ набув сили 1 січня 1998 року.
4 грудня 1995 року
Уряд Естонії офіційно подав заявку до ЄС із проханням включити країну до його складу. 1998-го країна першою серед пострадянських починає переговори про вступ до ЄС. За чотири роки естонську делегацію запрошують на саміт у Копенгагені, де підписують угоду про вступ і призначають національний референдум щодо нього — на середину вересня 2003-го.
14 вересня 2003-го
Естонія проводить референдум, на якому громадяни країни вирішують, чи хочуть вони вступу до ЄС. Конкретно питання звучало так: «Чи підтримуєте Ви вступ до Європейського союзу та прийняття Закону про внесення змін до Конституції Естонської республіки?». Іще за рік до проведення референдуму вибір естонців був неочевидним. У країні відновився економічний розвиток, і частина політиків запевняла, що вступ до ЄС його сповільнить. Інші політики були проти приєднання до будь-якого наддержавного утворення: мовляв, недавно ж ледве вийшли з іншого союзу. Утім, правляча партія Res Publica провела активну агітаційну кампанію. Одним із аргументів на користь приєднання до ЄС, які озвучила партія, був «доступ до більшої кількості сексуальних чоловіків». Подіяла обіцянка чи ні, однак 66,8% учасників референдуму, зрештою, проголосували за вступ країни до Євросоюзу. Фото Eesti Uudised.
1 травня 2004 року
Разом із 9 іншими країнами Центральної, Східної Європи та Південної Європи Естонія входить до складу ЄС. Місяцем раніше країна стала членом НАТО.
2008
Спершу ряд «старих» країн ЄС сприймали Естонію зверхньо. Як і інші дві балтійські держави: «Вони втратили чудовий шанс сидіти мовчки», — заявив французький президент Жак Ширак. Утім, чимало змінилось із початком світової фінансової кризи. Завдяки бездоганній бюджетній дисципліні Естонія проходить пік кризи без особливих втрат, країну ставлять у приклад іншим, і естонські представники беруть участь у плануванні капітальних витрат ЄС непропорційно до розмірів економіки та населення країни.
1 січня 2011-го
Естонія першою з країн Балтії входить до зони євро: її економіка відповідає всім необхідним критеріям. Як тоді коментували естонські ЗМІ, саме в цей момент країна остаточно увійшла до західного світу.
Естонські пам'ятні монети євро. Починаючи зліва: 8 євро, присвячені ганзейському Таллінну, 10-єврова монета «Естонське майбутнє», монета «Естонська дорога до незалежності», монета до 100-ліття Естонії, аверс і реверс монети з нагоди приєднання Естонії до єврозони, 10 євро на честь естонського дипломата й письменника Едуарда Вільде, 10 євро на честь 150-ліття естонської композиторки Мійни Хярми, монета з нагоди Олімпійських ігор у Ріо де Жанейро 2016 року, монета до століття незалежності трьох балтійських країн. Усі зображення взято з сайту музею Естонського національного банку.
Лише з 2007 по 2013 роки країна отримала від Євросоюзу 4,75 млрд євро структурної підтримки. Вони пішли на десятки проектів: боротьбу з безробіттям, субсидії рибалкам та аграріям, у транспортну інфраструктуру, в облаштування швидкісного доступу в інтернет, у шпиталі та школи (гроші дійшли до 91% шкіл країни). На 2014-2020 роки допомогу Естонії передбачено вже €5,86 млрд: суму збільшено, оскільки попередню було витрачено чесно та ефективно. Тепер гроші йдуть на покращення умов проживання й роботи естонців, на створення нових точок економічного зростання.
понад €10 млрд прямої підтримки
доступ до ринків капіталу та праці
2007-го Естонія увійшла до Шенгенського простору, відтак істотно зросла мобільність населення країни. Відповідно змінилась і економіка: якщо після розвалу Радянського союзу більшість експорту Естонії припадала на Росію, зараз 80% продукції йдуть на європейський ринок.
прискорений ріст економіки
Це природний наслідок попередніх двох пунктів. Якщо 2004-го, зі вступом Естонії до ЄС, ВВП із розрахунку на людину за паритетом купівельної спроможності становив 58% від середнього по ЄС, то 2012-го вже 71%, і цей показник постійно зростає. Прогнозувати, як Естонія б розвивалась, перебуваючи за межами ЄС, складно, однак навряд чи показники зростання сягли б теперішніх значень. Чимала частка у зростанні ВВП припадає на гроші з європейських фондів.
загальноєвропейські правила і процеси
Це стосується як очевидних спільних законів чи наддержавних органів влади, які протягом десятиліть показали свою ефективність, так і статусів чи навіть наукових досліджень. Наприклад, 2011-го Таллінн було обрано Європейською столицею культури. Це привело до інвестицій в благоустрій міста, десятки спільних проектів з іншими європейськими містами та сотень тисяч нових туристів. Що ж до науковців, то вже за вісім років після вступу Естонії до ЄС у місцевих академічних установах працювало в шість разів більше іноземців, ніж до того. Це обмін знаннями, а відтак, прискорення прогресу.
Що Естонія отримала за роки в ЄС
Як і кожна держава-член Євросоюзу, Естонія має робити внесок у загальноєвропейські фонди. Наразі вони відчутно менші, ніж те, що країна отримує з європейської скарбниці, тому питання не є болючим. Це поки що, адже в майбутньому, враховуючи те, що країна багатшає, грошові вливання в неї з боку ЄС зменшаться, тоді як сама вона повинна буде ділитись щедріше.
€3 млрд у спільний бюджет ЄС
частину суверенітету
Подібно до решти країн ЄС, Естонія делегувала частину рішень щодо внутрішнього життя країни наддержавним органам: Єврокомісії, Європарламенту, Раді ЄС та іншим.


частину робочої сили


Свобода переміщення, зокрема із метою роботи, спричинила різкий відтік естонців у багатші країни Північної та Західної Європи. Втім, у останні роки, зі зростанням економіки й зарплат, відтік спав майже до нуля. Прибуває робоча сила з-за кордону (і, до речі, головним джерелом закордонних робітників є Україна).


витрати через перехід на євростандарти
Перехід на спільні для європейського ринку стандарти якості, екології, безпеки праці призвів до росту витрат на виробництво у сільському господарстві, рибальстві чи індустрії. Частково ці витрати покривались за рахунок європейських фондів, частково ж витрачались самі естонські підприємці.


Що Естонія віддала за роки в ЄС
79%
естонців підтримують членство країни в ЄС. Це один із найвищих показників у Євросоюзі, найвищий у країнах Балтії та більший за відсоток підтримки вступу країни до ЄС у вересні 2003-го.
У підсумку
Із липня по грудень 2017 року Естонія сама встановлювала правила, модерувала дискусії та задавала порядок денний у Європейському союзі: країна перейняла на себе головування в Раді ЄС. Це право почергово отримує кожен член Євросоюзу, однак Естонія очолила Раду вперше. У непростий час: дався взнаки і недавній Brexit, і потік біженців із кран Близького Сходу. Втім, усе минуло спокійно.
Пріоритетами Естонії для ЄС були розвиток електронного врядування та вільний обмін
даними, екологічні ініціативи, розвиток
інноваційної економіки та політика інклюзивності.
Якщо клікнете на стрілочку в центрі зображення, побачите підготовлену естонцями відеопрезентацію своїх пріоритетів.
Пов'язані з головуванням Естонії в Раді ЄС події у Таллінні відбувались у Kultuuri Katel — креативному просторі на території колишньої електростанції. Більше фото цієї цікавої споруди можете побачити тут.
ЦЕ НЕ РЕКЛАМНА СТАТТЯ ПРО ЕСТОНІЮ. Немає мети показати її лише з хорошого боку. І, попри значні досягнення в економіці, IT-сфері, охороні природи, політиці у країні вистачає і проблем. Одна з них проступає навіть через те, як офіційно називають місцевих мешканців. Не «естонцями», тому що етнічно у країні чимало неестонців. Не «громадянами Естонії», оскільки частина тих, чиї предки або вони самі оселились у країні в часи Радянського союзу, паспортів естонських громадян досі не мають. Тому загальновживане слово на позначення всіх місцевих — «естоноземельці». Й мова тут лише зовнішній прояв проблеми: в окремих місцях російськомовна меншина живе, ніби в паралельному світі, не особливо вболіваючи за долю Естонії (із цих місць буде окремий репортаж).
Інша проблема — трудової міграції. Як би не старався естонський уряд, Британія, Нідерланди чи Норвегія ще тривалий час будуть багатшими і з вищими зарплатами. А отже, приваблюватимуть робітників, у тому числі естонських.
Є проблема соціального забезпечення. Владу в незалежній Естонії одразу здобули представники праволіберальних сил. Це означало «шокову терапію» в 90-х та економічні успіхи у 2000-х, однак також момент, коли рахунки за комунальні послуги стали більшими за пенсії. Люди змушені були шукати інші джерела заробітку й радикально заощаджувати. І перестати вважати, що держава їм щось винна. Іще особливість: оскільки всі житлові будинки Естонії, які мають дві та більше квартир, передано на баланс ОСББ, не всюди є ресурси підтримувати фасад у належному стані. Тому нерідко він виглядає подертим.
Є проблема з алкоголізмом: в Естонії рівень споживання спиртних напоїв на душу населення — один із найвищих у Європі. При тому, що алкоголь тут не з дешевих.
— Холодно тут у нас часто, багато самотніх, — каже моя таллінська знайома Йоанна. — От люди й гріють цим тіло і душу. Горілка - традиційний партнер у дозвіллі. Мабуть, добре, що ти не знав мене, коли я навчалась у старших класах. Зараз уже не так, а тоді шкільні вечірки, на яких усі напиваються, вважались особливо крутими...
— Розумієш, без того комунікація не йде, — намагається пояснити мені Еерік із Тарту. Ми стоїмо у вітальні хостела, в його руках пляшка пива. — Я сьогодні йду на вечірку, і тому, щоб бути говіркішим, вирішив випити пляшку перед тим. А якби не пив, то, може, й не спілкувався б зараз тут із тобою, незнайомцем з-за кордону.
Закритість естонців справді відчувається. У цій країні тихо: на вулицях і площах, зупинках громадського транспорту, в торгових центрах. Не порівняти не те що з Італією — з Україною.
— Знаєш, як ми розпізнаємо, що кілька людей — росіяни чи українці? Вони тиснуть один одному руки при зустрічі, — каже Еерік. — Серед естонців таке втручання в особистий простір вважається надмірним.
— А ще тут є термін «ліфтова посмішка», — сміється Олександр Климанов. — Це коли кілька незнайомців заходять в один ліфт і мусять десяток секунд провести разом. В американців, наприклад, для таких випадків є культура small talk — коротких розмов про все й ніщо. Естонці ж просто знічено всміхаються: мовляв, перепрошую, що я тут так близько, мені теж із цього приводу не надто радісно. Давайте просто це якось переживемо.
— Просто естонці здавна жили на хуторах, або й взагалі в окремих хатах серед лісу. І в цьому житті не було багато інших людей, — намагається пояснити причини такої інтровертності Еерік. — Ми звикли, що довкола все тихо, повільно й розмірено. Якщо щось ворушиться — то, здебільшого, листя на деревах. Людські істоти на цьому тлі надто метушливі.
— І от ти знаєш, я зараз хотіла б зустрічатись із хлопцем зі слов'ян, росіянином чи українцем, — зізнається на другу годину розмови Наталя з Тарту, громадянка Естонії та етнічна росіянка. — До цього шість років пробула з Каспаром, естонцем — і це було дуже спокійно, дуже стабільно. От чого не відняти в естонських чоловіків, так це стабільності, часто — надійності. Але, при цьому, Каспар міг за весь день не сказати жодного слова. Був наче камінь — холодний та повільний. Ми дуже втомили один одного, він знайшов естонку. А я б не відмовилась тепер від людини з ширшою палітрою емоцій.
Як і в Україні, в Естонії велику увагу приділяють пісенному конкурсу «Євробачення». Телевізійні ефіри півфіналів і фіналу збирають чи не найбільшу аудиторію. Торік цим скористалась і держава. додачу до комерційної реклами під час трансляції показували й соціальні ролики про проблеми естонського суспільства. Роликів було чимало: і про алкоголізм, і про байдужість один до одного в парі, і про неповагу підлітків до старших.
— Все добре підмітили, хороші ролики були... — каже Йоанна. Шукає відео, однак не може знайти. Натомість показує популярну серед естонського жіноцтва свіжу пісню, «Aasta Ema». Її сюжет такий: розчарована в слабкодухих чоловіках великого міста, виховуючи кількох дітей від них, солістка переїжджає до села у сподіванні, що там їй трапиться хтось менш інфантильний. Якраз наближається конкурс «Матір року», і жінка вирішує взяти в ньому участь. Однак за правилами конкурсу учасниця має бути заміжньою — тож доводиться терміново шукати пару. І виявляється, що в естонському селі з чоловіками так само невесело: один хворий, інший алкоголік, третій ніби й нічого, побачення минає вдало — та, виявляється, він одружений і зраджує дружині. Відео виконання пісні в ефірі місцевого телешоу — навіть не кліп — зібрало півтора мільйони переглядів. На 400 тисяч більше, ніж кількість носіїв естонської мови у світі — значить, чимало людей передивлялись відео по кілька разів.
— До речі, недавно ще одна хороша пісня з'явилась, «Найдорожчим». І кліп гарний, — в Йоганни загоряються очі, вона активно гуглить відео. — Цей гурт переспівує давні народні пісні в рок-обробці. У цій співає разом зі старенькими естонцями. Уявити тільки, скільки всього вони на своєму віку побачили... Поглянь!
Частина естонців вирішили провести День незалежності, 24 лютого 2018 року, ось так — у дорозі. І їхали вони за випивкою. Це була акція протесту: в Естонії підняли акцизи на алкоголь, що практично прирівняло ціни до фінських. У результаті в Латвії пиво, вино, горілка й інші міцні напої стали коштувати на 30-50%, а часом і в рази дешевше. На фото — частина автомобілей, якими естонці приїхали до латвійських алкомаркетів. Посил був таким: піднявши акцизи, Естонія втрачає надходження до бюджету, тому що всі купуватимуть алкоголь у сусідній країні.
Організатори очікували кілька сотень автівок, однак у результаті до автопробігу долучились близько 3000 авто. Фото delfi.ee.


Латвійські продавці алкоголю давно користаються з ситуації. Великі супермаркети облаштовано не те що на кордоні — в одній будівлі з пунктами пропуску. Як, наприклад, цей.
Фото online.le.ee.


В естонському місті Валґа, яке межує з латвійсьою Валкою, повно реклами алкомаркетів з іншого боку кордону.
Фото delfi.ee. На додачу до цього, нещодавно кілька транспортних компаній запустили автобусні рейси з великих естонських міст до прикордонних латвійських алкомаркетів.
— А ось інша їхня пісня, знята в естонському лісі, гіпнотична така. Як розумієш, у наших лісах багато красивого можна зняти...
— Є в нас інший класний гурт, Curly Strings. Вони теж використовують народні мотиви й теж знімають гарні кліпи. Є, наприклад, веселий, де музиканти танцюють на тлі різних куточків країни. Є дуже естонський, трішки мізантропський: протягом усього відео на ньому не з'являється жодної людини, не відбувається жодної події. А є інший гарний, взимку знятий. Така тут зима.
зовнішня політика
— А про наше Свято пісні ти знаєш? Це ж головна подія у країні, наймасштабніше свято. Мабуть, кожен естонець бодай раз на ньому був.
Я навіть співала зі сцени: на ній збираються хори з усіх естонських шкіл. А поряд сотні тисяч людей співають, танцюють. І на верхівці стели горить вогонь, який перед тим побував у всіх естонських селах і містах...
Естонське свято пісні й справді головна та улюблена подія більшості естонців. Раніше вона відбувалась щоп'ять років, однак недавно від заходу почали відбруньковуватись інші: приміром, юнацький. Місцеві жартують, що так естонці шукають способи збиратись поспівати частіше. Але ж ми говорили про проблеми естонського життя. Обережно перериваю дівчину, яка саме розповідала про мурашки на шкірі, які в неї викликає народна пісня «Естонські земля й серце«»:
— Йоанно, але ж ми почали з естонських проблем. У підсумку ти вже 10 хвилин розповідаєш мені, як тут гарно, комфортно і як естонці люблять свою землю.
На кілька секунд вона змовкає.
— Проблем купа, ясна річ, — вдіповідає. — Просто вони точкові, а в цілому все досить навіть добре. Це як із людьми: от буває хвора людина, в неї жар. І що б не ставалось — сприйняття іде через призму того, що їй погано. А якщо людина здорова, то все одно із чимось має проблеми. Пломбу на зуб поставити треба, синець на стегні вивести чи шлунок підлікувати. Це все є. Але ж загалом людина здорова! От так і ми. Загалом країна здорова. А ще в нас ювілей.
Якщо естонською у світі говорять близько мільйона людей, наскільки великий естономовний книжковий ринок? Якщо у країні площею в три українські області проживають 1,3 млн людей — чи багато про неї можна написати? Виявилось, і першого й другого достатньо для видання серії з 44 книжок по 200 сторінок кожна. Усі містять лише факти й стосуються того, що сталось у різних сферах естонського життя за останні 100 років.
медицина
дизайн і реклама
освіта
політика
мореплавання
лісівництво
залізниця
держава
наука
театр
розвідка та контррозвідка
авіація
охорона природи
філателія
книжки
населення
збройні сили
туризм
І, якби цього було мало, вже є чи готуються до випуску книжки про 100 років естонських доріг і автотранспорту, журналістики, архітектури, повсякденного життя, енергетики, кінематографу, фотографії, мови, літератури, мистецтва, економіки, моди, культурних пам'яток, музики, правосуддя, банків та страхових компаній, правоохоронців, сільського господарства, поп- і рок-музики, товариств та спілок, зв'язку та інтернету, спорту, релігій, зовнішньої політики, а також діаспори.
24 ЛЮТОГО 2018 РОКУ, в сотий День Незалежності Естонії, святкування мало сотні проявів. Ті, хто о 7:18 не спав у Нарві, із першими променями сонця зустріли урочистий підйом державного прапору. Це найсхідніша точка країни, тож світанок тут настає найраніше.
У Тарту, університетському центрі країни, можна було спостерігати незвичну для естонців картину: студенти ні з того ні з сього починали танцювати на вулицях і площах.
— Я визирнув зі свого кабінету й побачив, як люди просто танцюють разом, — каже докторант Тартуського університету Андрій Неколяк. — Зважаючи на стриманий характер естонців, виглядало це дуже нетипово.
Ті, хто в цей день опинився у поїзді з Тарту до Таллінна, могли стати глядачами справжньої театральної вистави. Спеціально до свята режисер Івар Пиллу створив присвячену століттю незалежності виставу, декораціями для якої стали поїзди та вокзали країни.

Таллінцям не бракувало тематичних заходів: ані вистав, ані концертів, ні флешмобів. Один із них обіграв особливості естонської вдачі: місцевий диригент Хірво Сурва закликав співвітчизників рівно о 20:18 обійняти когось іншого. Щоб подарувати бодай трохи тепла.
А з 21-ї більшість усіх цих людей увімкнули телевізори. В Музеї естонського народу в Тарту якраз починався президентський прийом із нагоди ювілею республіки. Кілька годин, сотні гостей, промови, вистава театру, частування й музика. За цим спостерігали десятки тисяч людей.
— Так, це кожного року одна з найпопулярніших телетрансляцій. Але не будемо патетичними: причина не лише в патріотизмі, — сміється Йоанна. — Усі дивляться, щоб побачити знайомих та оцінити, як вони цьогоріч одяглись. Нас же всього мільйон із лишком, більшість глядачів із кимось із запрошених точно знайомі особисто. Знаєш же, як неофіційно ми називаємо Естонію? Ще не чув? Країною однокласників.
Президентка Естонії Керсті Кальюлайд із чоловіком на урочистому прийомі з нагоди 100-річчя Естонії. 24 лютого 2018 року. Фото прес-служби президентської канцелярії.
Ідея та втілення — Антон Семиженко. Фото автора, а також із сайтів kalev.eu, rimi.ee, gpskunst.ee, wikipedia.com, thetruesize.com, estonia.ee, ev100.ee, imdb.com та postfactum.ee.

Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
© ТОВ «Видавничий дім "Нова інформація"», 2018.
Копіювання й поширення будь-якого уривку матеріалу можливе лише за письмової згоди правовласника.
Made on
Tilda