— У нас ніколи не було телефонної лінії. Мобільний сигнал є лише на кладовищі. Ми виросли на самоті. Нам це подобається. Але не думаю, що хтось захоче жити так само. Наше село помирає разом із нами, — каже Синфороса Санчо, 85 років, із іспанського села Ла Естрелла в автономній спільноті Арагон на півночі країни. Із чоловіком 84-річним Хуаном Мартіном Коломером понад 30 років живуть там самітниками.
Село оточене горами. До нього веде розбита ґрунтова дорога. Череп'яні дахи деяких будинків провалилися. Здалеку видно синій купол місцевої церкви "Вірмен-де-ла-Естрелла" — "Богородиця зірки".
Легенда розповідає, що колись пастухові явилася Діва Марія із зіркою в руках. Він привів людей із найближчого села, і всі її побачили. На тому місці звели церкву. Її щороку навесні відвідують близько 100 прочан. Ключ зберігає Синфороса. Вона з чоловіком ремонтує будівлю та прикрашає квітами. Священика у селі немає.
На початку ХХ ст. у Ла Естреллі жили 200 людей. Під час громадянської війни, що почалася 1936-го, тут ховалися партизани. Із 1939-го селяни почали роз'їжджатися у міста. Тепер Ла Естрелла — у центрі найбезлюднішого регіону Євросоюзу, кажуть експерти.
— Ми народилися й виросли в Ла Естрелла. На той час село було жваве: працювали школи для хлопців і дівчат, магазини, дві таверни. Ми познайомилися на танцях в одній із них 1953-го. Невдовзі зіграли весілля, — згадує Синфороса Санчо.
У 1980-х Хуан Мартін із дружиною лишилися самі. Їхній син Вінсенте був останньою дитиною у Ла Естреллі. Школа закрилася і на навчання добирався у сусіднє село. Потім переїхав туди назовсім.
— Якщо немає дітей, немає життя, — каже Хуан Мартін.
Подружжя обробляє сад і город, має трьох собак, курей, кролів, пасіку та понад 20 котів з однаковою кличкою — Мічурін. Їдять те, що вирощують. По деякі продукти їздять у сусіднє село. Іноді провідують внуків. Живуть на 1200 євро — близько 37,3 тис. грн — на двох за місяць (середня зарплата в Іспанії 2 тис. євро — 62,2 тис. грн. — ГПУ). Їжу готують на багатті або на газовій плиті.
У селі нема електрики і лише кілька років тому провели водогін. Через це подружжя зробило душ і туалет. Рідня встановила сонячні батареї. Хуан Мартін і Синфороса не дивляться телевізора і не користуються інтернетом. Мають один телефон на двох. Єдиною розвагою є старий радіоприймач на транзисторах.
— Усі пішли. А ми залишилися. Коли холодно, розпалюємо вогонь. Спимо під ковдрами. Маємо господарство. Ми тут керуємо. Тут — наше коріння. Ніколи звідси не підемо, — каже Синфороса.
— Ми не почуваємося самотніми. Раз на рік приходять прочани. Іноді заїжджають цікаві, подивитися на нас. Ситуація не скоро зміниться, — додає жінка.
4 
35413
Коментарі