18 липня 1941 року сталася трагедія на станції Личково, в якій загинули 2 тисячі ленінградських дітей.

З Ленінграда (Санкт-Петербург), над якими нависла небезпека блокади, вивезли потяг з 2 тис. дітей. На станції Личково поїзд розбомбили.

"Літак летить"

Перша хвиля евакуації жителів Ленінграда почалася 29 червня 1941 року. Керівники Радянського Союзу вважали, що головна небезпека місту загрожує з боку Фінляндії, тому багатьох дітей перевозили в Новгородську область. Там були дитячі табори та дачі. Але вийшло так, що тисячі маленьких ленінградців опинились прямо на лінії фронту.

Потяг з ленінградськими дітьми вирушив з Північної столиці 4 липня. В нього посадили 2 тис. школярів і дошкільнят. 7 липня поїзд був у Дем'янську, йшов повільно, зупиняючись і пропускаючи військові ешелони. По ходу слідування дітей ставало все більше. Батьки підбігали до вагонів і просили: "Врятуйте мою дитину". Брали всіх без винятку. Рухомий склад розрісся до 12 вагонів, наповнених дітьми, вихователями та медичними працівниками.

 

Ввечері 17 липня складу прибув на станцію Личково. Всю ніч і ранок з населених пунктів на автобусах і машинах підвозили нових дітей. Після полудня 18 липня на паралельній колії зупинився санітарний поїзд з пораненими бійцями. Ось як згадують ті страшні події очевидці:

"Хлопчаки вгамувалися, лише коли зайняли місця за столами. Ми вирушили до свого вагону. Хто заліз на нари відпочивати, інші рилися в своїх речах. Ми, вісім дівчаток, стояли в дверях.

— Літак летить, — сказала Аня, — наш чи німецький?

— Скажеш теж — "німецький"... Його вранці збили.

— Напевно, наш, — додала Аня і раптом закричала: — Ой, дивіться, з нього щось сиплеться...

Від літака відділились і посипались вниз невеликі чорні зерна. А далі — все тоне в шипінні, і гуркоті, і димові".

Матері божеволіли

Снаряди розривали вагони з сотнями дітей. Один німецький бомбардувальник скинув на залізничну станцію близько 25 бомб. Фрагменти дитячих тіл, відірвані руки, ноги валялися навколо, висіли на телеграфних дротах, деревах. Солдати почали збирати загиблих і поранених малюків.

У метушні відступу так і не визначили кількість загиблих. Останки наспіх зібрали і поховали на кладовищі у селі Личково.

 

Через пару днів на станцію почали приїжджати матері. Вони божеволіли, бродили околицями, підривалися на мінних полях.

Серцем приросли до дітей

Офіційно про трагедію нічого не говорили. В газетах лише сухо повідомили, що в Личкові зазнав несподіваного авіаудару ешелон з дітьми. Розбито 2 вагони, вбито 41 людину, серед них 28 ленінградських дітей. Проте численні очевидці, місцеві жителі, самі діти на свої очі бачили реальну страшну картину. За деякими оцінками в той літній день 18 липня під фашистським обстрілом загинули більш ніж 2 тисячі дітей.

У радянські роки про цю трагедію взагалі не згадували. Лише жителі села Личково приходили на братську могилу і доглядали за нею. Вперше про трагедію написала журналістка Алла Осипова на початку 2000-х.

 

На сільському цвинтарі встановили пам'ятник, а на платформі монумент "Дітям, що загинули у роки ВВВ 1941-45 р.р.". На відкриття пам'ятника приїхали ті, хто вижили в день бомбардування. Поблизу дитячої могили поховали личківських бабусь Тамару Пименко і Параску Тимухіну. Вони на свої очі бачили обстріл, рятували малюків, збирали і ховали останки і все своє життя доглядали за могилою. "Серцем вони приросли до цих дітей," - говорили про них місцеві.

Всього за роки блокади з Ленінграда було евакуйовано майже 1,5 мільйони осіб, з них близько 400 тис. дітей.

×