Вінницький підприємець Василь Матус, 52 роки, не може узаконити власний шестиповерховий новобуд. Він вважає, будинок, в якому живе багатодітна родина, міська влада не буде зносити. Тому взяв до себе сім"ю Верещаків із чотирма неповнолітніми дітьми.

Вони живуть на другому поверсі будинку в двох кімнатах із власною кухнею та ванною. Переїхали два тижні тому.

— Ця родина тулилася в одній кімнатці гуртожитку, — відкриває двері та веде вузькими сходинками Василь. — Голова Замостянської райради неодноразово зверталася до міськради та  підприємців із проханням допомогти вирішити житлові проблеми багатодітної родини. Я погодився їх поселити у своєму будинку.

Новозбудоване приміщення 26 березня цього року за рішенням Ленінського райсуду почали розбирати. Міська рада звинуватила Матуса в тому, що він звів його без дозволу.

Будинок займає ділянку 70 кв. м. На всіх шести поверхах однакове планування. Прохід між кімнатами завішаний покривалами, прибитими нашвидку. Штор на вікнах немає.

— Тут геть усе повиносили, конфіскували. Вікна познімали, двері забрали. Нічого всередині не лишили, — відхиляє покривало й показує дитячу кімнату Василь Матус. — Уже й кришу почали розбирати, та суд дав відстрочку. Тиждень тому відстрочка закінчилася. Ось із дня на день чекаємо виконавців.

У кімнаті на першому поверсі біля двоповерхового ліжка жінка заколисує дитину.

— Заснув, — обережно накриває простирадлом дитя в колисці 37-річна Марія Верещак. — Ми ще досі не можемо привикнути до такого простору. В общежитії в нас була комнатка на 17 квадратів.

Жінка виходить із кімнати, аби не розбудити 5-місячного сина Богдана. Сідає на диван у сусідній кімнаті.

— Діти досі не можуть привикнути до того, що можна коли хочеш купатися, готовити на кухні, бігати в хаті, — каже жінка. — Нашу комнату останні півроку даже від електрики відключили. Милися в знакомих. У них же їжу готовили й додому в баночках носили.

До кімнати заходить Василь Матус із документами. Середній син Марії, 6-річний Ілля, просить відкрити банку варення. Великою ложкою Ілля починає вибирати ягоди. Найстарша дитина Верещаків, 15-річна Віта, гуляє із подругами на вулиці. 13-річний Олександр миє підлогу. Василь гортає папери, показуючи рішення судів, міськради, копії звернень.

— Ми сподіваємося, що ця родина допоможе нам відстояти будинок, а ми допоможемо їй із житлом. Поки що будинок не узаконений, тому я не можу прописати їх. Але я підписав із ними договір  і мушу забезпечити житлом у будь-якому разі. Навіть якщо цей будинок міська влада вирішить розвалити.

— До яких би чиновників ми із чоловіком не йшли, всюди нам кажуть, що самі винні, — каже Марія. — Нашо стільки дітей було народжувати? А тут нас приютили, й голова райради пообіцяла, що буде нас відстоювати. Я вірю цій родині. Вони нас не зобижають.

На першому поверсі в двох кімнатах живуть батько та мати Василя, інваліди І групи. Другий поверх зайняла родина Верещаків. На третьому живе Василь Матус із дружиною Наталею та двома дітьми — 10-річним Вадимом та Іриною, 17 років. Четвертий поверх займає родина брата Василя — Вадима.

— А на п"ятому поверсі я із самого початку зробив спортзал для сина. Він у мене інвалід, серцем хворіє. Я сам онкохворий, то хотів, аби хоч син здоров"я підтримував.

Міська влада вважає, що будинок без дозволу на території міста стояти не повинен.

— Я не людина, яка хоче тільки все зносити, — каже міський голова Володимир Гройсман. — Але будинок не має жодних дозволів. Ні пожежники, ні санстанція їх не давали. Міська рада буде дотримуватися рішення суду. Це буде законно. А із приводу багатодітної родини хочу сказати, що як їх узяли до себе, так їх можуть і висилити. Ніякої гарантії, що вони там будуть жити, немає.

×