"Півроку не можу вибігати тих копійок"

"Добрий день, редакція! Хочу написати про гроші, которі ми при Союзі положили на книжки і які Юля Володимирівна рішила аж тепер віддати.

10 січня я пішов у Вороновицьке відділення банку оформити документи. Пока зняв ксерокопії, в касу не можна було зайти. На другий день, 11 січня, ранесенько заняв чергу і оформив документи. 15 січня працівниця каси Валентина Іванівна сказала мені: "Їдьте в Вінницю в банк і получайте гроші". Але коли я приїхав, у списках мене не було.

19 лютого подзвонила дочка: "Тату, приїдьте. Я займу чергу". Поїхав, вистояв, а мені кажуть: по таких талонах, як у вас, гроші не даємо. Ще кілька разів їздив я отак взад-вперед, але гроші по талону не давали, сказали — тільки жива черга. А я не можу стояти, мені вже 73, здоровля нема.

8 квітня знову давали талони, але мені не хватило. Тоді я ще з кількома людьми звернувся до Валентини Іванівни. Ми сказали їй, шо оформили документи ще в січні, а не получили досі. Вона кудись подзвонила, потім записала наші фамілії і сказала, що наступного разу ми получимо талони.  Але наступного разу знову щось не зрослось…

Скоро вже півроку мине, а я ніяк не можу тих копійок вибігати. Люди казали: треба підмастити. Але я не маю з чого, вже по автобусах вимастив більше 40 грн. З села до Вороновиці маршрутка туди і вітти 2 грн, а з Вороновиці до Вінниці і назад — 5,50. Ночувати в дочки не маю як, бо на руках ще хвора жінка.

Пропрацював 49 років трактористом, складав гроші на чорний день, а залишився ні з чим. Допоможіть повернути хоча б ту нещасну тисячу. Номер моєї довідки — 289, дружини — 288".

Володимир ГАРМІДЕР, с. Побережне Вінницького р-ну

×