У селі Остапківці Немирівського району два місяці стояла розритою могила-склеп панів Мироненків, які жили там до 1917 року.
— Може, шукали на покійниках золото й брільянти? — розмірковує місцева жителька 77-річна Ганна Брус. — Та де було то золото? Родичка мого чоловіка Івана ходила обмивати пана, коли той помер. Це якраз на революцію 1917-го року було. Ободрали Мироненка так, що не було в чому й поховати. Знайшли щось стареньке, то так і вділи.
У склепі, крім пана, поховані дві його дружини, що померли раніше. Розриту могилу помітив 50-річний Анатолій Павленко.
— Це мій чоловік, — пояснює Аріна Павленко, 46 років. — Приїхала якась жіночка на Зелені святки, хотіла побачити панський цвинтарок. А Толік якраз пас корови. Провів її туди, бачить — на одному місці накидано прив"ялих гілочок. Підіймає їх, а там яма.
Хати Павленків та Брусів стоять неподалік склепу.
— Після свята Побєди я чекала корови, бачу, йдуть двоє, — згадує Аріна, ведучи до захоронення крутим пагорбом. — Крепкі такі, високі, молоді. Металошукачі новенькі, аж блищали. Я не звернула уваги, мало куди хто йде. Зараз у лісах металолом усі шукають.
З гробниці йшов такий страшний трупний запах
Викопана яма близько 1,5 м завглибшки, діаметром до 70 см. Із неї видно цинкову труну із зсунутою кришкою. Жінки розповідають, що склеп мурований, обкладений цеглою. За радянських часів вхід завалили.
— Чув, що родичі Мироненків у Москві живуть, — говорить 81-річний Іван Присяжнюк. — Кажуть, то вони найняли людей, щоб кості панів забрали й відвезли їм. Ми ще дивувалися, що нащо ж так, можна було б просто приїхати та забрати. А виходить, то дуже дорого. І багато времені треба, стільки всяких бумаг, дозволів.
У пана Олександра Мироненка було троє дітей.
— Син Борис та дві доньки Сюзанна та Льоля, — говорить Ганна Брус. — Дали їм знати, як зайшли в село більшовики. Борис втік над річку Буг. Сестри переховувалися в одного отставника. Він ходив до них. А потім і вони втекли. Уже після війни казали, прийшов чоловік у село, зветься Борис, а фамілія вже не Мироненко. Просив, щоб виписали йому якусь бумагу. По расказам догадалися, що то син пана. У нього ще від однієї наймачки з Вороновиці син був. Старий пан її не признавав. Після революції ця наймачка десь ділася.
Відспівати покійних Мироненків із Немирова приїжджав священик Свято-Троїцького жіночого монастиря протоієрей 32-річний Павло Петльований.
— Питає у нас, чи добрий був пан, — додає Аріна Павленко. — Кажемо, дуже добрий. Баби розказували, тоді ж люди бідно жили. А старий пан наказував селянам: "Чого не йдеш до мене хліба позичати? Коли вродить у тебе, то віддаси".
Яму зарили 1 серпня після візиту кореспондента "ГПУ".
— У перші дні з гробниці йшов такий страшний трупний запах. Ходили в сільраду, а нам кажуть: "Хто її рив, той хай і зариває", — скаржиться Павленко. — Боялися, бо поки було тепло, а далі ж дощі. А якби залило склеп? Хто його знає, що в ньому. Може, якась інфекція. Діти туди лазили, палицями в тих гробах колотили. Слава Богу, вже не переживаємо. А за могилкою будемо дивитися.
4 
35413
Коментарі