Четвер, 12 лютого 2009 17:12

Людмила Загреб їздила шукати жениха за 180 кілометрів

Чотири роки тому вчителька математики Людмила Загреб із cелища Чечельник дала перше шлюбне оголошення в обласну газету.

— Мені тоді був 31 рік, — згадує жінка. — Я зловила себе на думці, що в моєму житті, крім чужих дітей і села, не було нічого. Скільки можна віддавати свої нерви, здоров"я і любов? Треба і про своїх дітей думати. У селі кандидатів у женихи не було. Тому вирішила знайомитися через оголошення.

Людмила не була одружена. Про це вказала в оголошенні: "Серйозна дівчина, 31 рік, для створення красивої, дружної та щасливої сім"ї познайомиться з порядним хлопцем, який вірить у почуття". У відповідь прийшли зо 30 листів.

— Хто писав телефон — одразу дзвонила і вже попередньо визначала для себе, чи буду спілкуватися з цим чоловіком, — каже. — Відсотків 30 відсіялося одразу. Ну про що можна говорити, якщо потенційний жених не вітається і даже до побачення не каже?

Людмила вибрала кількох кандидатів і призначила всім зустріч у Вінниці в один день, але в різний час. Потім довелося ще двічі їздити у Вінницю на зустрічі.

— Я зовсім не встидалася, бо мала мету — вийти заміж і виїхати жити до Вінниці. Сприймала все це, як бойові дії, — розповідає. — Дуже близько до серця не приймала деяких дурнуватих хлопців. Просто розверталася і йшла.

Людмила дала ще кілька оголошень в інші газети і зрозуміла, що їздити навіть щотижня за 180 км не може.

— Вирішила, що треба залишати роботу в школі й переїжджати у Вінницю. Крім того, коли казала, що я з села, деякі відверто кривилися, — каже жінка.

У Вінниці Людмила зняла однокімнатну квартиру, влаштувалася секретарем у страхову компанію і продовжила пошуки. Коли познайомилася з Олегом, у неї залишалися невідкриті конверти від вісьмох хлопців.

— Поговорила з Олегом і зрозуміла, що хочу бути з ним, — усміхається. — Приємний, має власну фірму, що займається будматеріалами, є двоповерховий будинок на П"ятничанах, дві машини. І поговорити з ним було про що.

Людмила зустрічалася з Олегом чотири місяці, коли помітила неймовірну скупість чоловіка.

— Ми жодного разу не пішли в кафе. Весь час гуляли містом, сиділи на лавочці в парку. Один раз затягнула його в кінотеатр. А коли там попросила купити соку, Олег сказав, що в кінотеатрах тільки гроші луплять, і тому побіг на вулицю в найближчий магазин і купив півлітрову пляшечку газіровки. Він мене навіть із друзями не познайомив!

Пізніше Людмила дізналася, що Олег узагалі не бачить її дружиною. Тому порвала з ним.

У нього є двоповерховий будинок і дві машини

— Я дістала тих вісім листів, що залишилися ще з весни, і почала дзвонити. Звичайно, я чекала, що мене пошлють чи не захочуть говорити. Так і було. Один відмовився, інший сказав, що вже є дівчина, третій просто засміявся і сказав, що передумав. Але я не зупинялася і набрала номер Володимира. Він погодився зустрітися.

Людмила побачила, що 39-річний Володимир не був схожим на головного спеціаліста управління облдержадміністрації.

— Дуже худий, в окулярах із великим скельцями, було видно, що його давно не торкалася жіноча рука, — сміється Людмила. — Але він дивився на мене такими закоханими очима, робив усе, що я попрошу. Я тільки подумаю — і вже маю. Зрозуміла, що з такою людиною не пропаду. Правда, довелося трохи поміняти його імідж і замінити окуляри.

Людмила згадала, що протягом усього пошуку вона також щовечора молилася: "Господи! Ти один знаєш, хто мені потрібен. Ти бачиш, як я хочу вирватися з цього села, пошли мені таку людину, з якою я буду щаслива. Я прийму будь-кого, коли знатиму, що він від Тебе".

За кілька місяців 2007 року Людмила та Володимир одружилися. Узяли іпотечний кредит в "Укрсиббанку". На перший внесок гроші зібрав Володимир. Пара купила двокімнатну сталінку за $40 тис. Ще за рік у них народився син Георгій.

— Ми щасливі, бо все життя шукали одне одного. Ні я, ні Вова не були одруженими. А свій рецепт щастя я вивела сама — поставити мету, побачити себе заміжньою і головне — не зупинятися і не боятися чиїхось кривих поглядів. Ті хлопці, що мене втратили, вже й забули мене, а я щаслива, бо завдяки цьому маю сьогодні чоловіка і сина.

Зараз ви читаєте новину «Людмила Загреб їздила шукати жениха за 180 кілометрів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода