Художнику Григорієві Никуну підказує донька

 

5 серпня в Музеї Михайла Коцюбинського відкрилася художня виставка "Квіти" Григорія Никуна, 62 роки. На ній представлена 21 робота — квіти, пейзажі, натюрморти, автопортрет. Це перша персональна виставка чоловіка.

Григорій Никун живе і працює у селищі Кирнасівка Тульчинського району. Має 40 років педагогічного стажу — викладав образотворче мистецтво та біологію. 11 років був директором місцевої школи. Тут же працює вчителем образотворчого мистецтва його донька Наталя.

— Живописом я займаюся років 40, — розповідає митець. — Це мій відпочинок. Перейняв захоплення від батька. Він у колгоспі імені Леніна села Паланка був художником. Малював різні партійні лозунги, плакати.

Григорій Никун із 6 класу працював у редколегії шкільної газети.

— Одного разу дали мені завдання — намалювати хлопців, що розмовляють на уроці, — згадує. — Я намалював. А наступного дня читаю під малюнком підпис: "Григорій Никун і такий-то, такий-то (мій товариш) постійно розмовляють під час уроків". Це, фактично, був мій перший автопортрет.

На виставці є перші роботи автора, які створив 30 років тому, — "Гостинність", "Троянди, милі мої троянди".

— Це уже раритет, — усміхається Никун. — Із першою мені розлучитися було би боляче.

Другу картину художник намалював на прохання доньки.

Батьки вдома звали мене Юрою

— Наталя — мій перший критик, аналітик і порадник, — розказує. — Вона закінчила художньо-графічний факультет Південноукраїнського педагогічного університету. Дає грамотні підказки. От, наприклад, картина "На спаса". — Показує попереду себе. На полотні зображений білий рушник, на ньому — тарілка з медом, надрізаний хліб, яблука, груші. — Я зробив трохи більше яблук, а Наталя сказала прибрати, хліб зробити на рівні тарілки.

Роздивляючись роботи, помічаю, що підписані вони "Никун Ю.".

— А я думав, ніхто не помітить, — сміється художник. — Річ у тім, що на Україні є давня традиція: давати дитині два імені. Одне вона отримує при хрещенні, тоді мене назвали Григорієм. А другим ім"ям батьки називають дитину, щоб відігнати злих духів. Тому вдома звали мене Юрою.

×