У Тульчинському районному суді Вінниччини розглядають справу за позовом 69-річного Петра Трембовецького з села Нестерварка до свого сина. Судяться за хату.

— Ніколи не думав, що буду судитися із рідним сином, — каже чоловік, прикутий до ліжка. Вісім років тому його розбив параліч. — Я ж на цю хату останні копійки стягував. Хата, літня кухня, криниця — усе за мої гроші будувалося. Переписали на сина, бо думали, що житиме біля нас. А тепер невістка думає продати хату. Все село за нами, навіть церква.

Ліві рука й нога Петра опухли. Права рука теж не працює.

Трембовецькі виростили двох синів і доньку. Старший живе в Одеській області, чорнобилець, дітей не має. Середній — у Тульчині, має двох дітей. Донька — у Нестерварці.

— Коли чоловік зліг, мені одній було важко його перевертати, бо донька поїхала на заробітки в Одесу. Рішили взяти до себе середущого сина з невісткою. Хтіли зробити їм дарствену на півбудинку з двома кімнатами, а одну — оставити собі. Вони сказали, що не підуть жити, якщо всю хату не перепишемо, — розповідає дружина Петра Ольга Трембовецька, 64 роки.

До кімнати заходять сусідка 59-річна Валентина Недбайло з донькою Трембовецьких Іриною, 30 років. Вона свого житла не має, знімає в селі квартиру.

— Невістка не приходила сюди навіть, коли вже були жонаті й тато лежав чотири роки, — говорить Валентина Федорівна. — А коли хату їм подарували, син поставив новий замок у дверях. Невістка все время маму присікала й Ірину. Доньку, яка була на заробітках в Одесі, через суд виписала з хати.

Одна жінка розповіла Трембовецьким, ніби їх невістка заявила, як батько помре, вони хату продадуть. Сусіди почали писати в різні інстанції на підтримку літніх людей.

— Там колотнеча за ту хату. Син із невісткою мають повне право її продати, бо вже три роки пройшло, як документи оформили. Ольга Трембовецька приходила в сільраду за довідкою, що вони з чоловіком тут прописані й у них іншого житла немає, — каже депутат райради Анатолій Марчук, 40 років.

Нині син залишив батьківське обійстя. Живе в Тульчині в тимчасівці.

— Коли вибирався від нас, сказав сплатити йому за газ 8 тисяч гривень. А ні — то перекриє, забере конвектори й труби, бо купляв їх за свої гроші. Син справді перекрив газ і зняв два конвектори. Я не раз бігала до сусідки їсти варити. Потім люди дали мені електроплитку, — продовжує Ольга.

За труби, що лишилися в хаті, син вимагав від батьків 5 тис. грн.

— Я просив його, щоб хоч вагонку в коридорі не зривав. Розрахуємося з ним. Але син слухає жінку. За нею горою. А вона ж так мою Ольгу обзивала... Я таких слів навіть не чув, — крізь сльози каже Петро Трембовецький.

До розмови приєднується донька Ірина:

— Документи на хату брат не віддає. Я зібрала всі папери, найняла адвоката, подала на суд, щоб відсуджувати хату обратно батькам.

У сина Трембовецьких 39-річного Петра своя точка зору на родинний конфлікт. Чоловік стоїть біля тимчасівки на масиві поля, що на виїзді з Тульчина. Його дружина сидить неподалік хати. Попереду збудований цоколь під будинок. На мотузках висить дитяча білизна. Намагається усміхатися:

— Зробили, наче я їх обікрав і десь втік. Хату продаю. Боже збав. Ми сказали: "Будемо переходити до вас жити". Я купляв ті конвектора, всьо робив. Говорю матері: "давай гроші за них, щоб я тут поставив". А вона: "у мене немає". — "То я заберу". — "Ну бери, пожалуста..." Я забрав і вагонку, бо тоже тут треба робити. Хто мені дасть? Маю двох дітей. Ночами недосипав, оту копійку збирали. Я понімаю: батьки якось помагають дітям, а це ж ніхто нічого не дав. Всьо самі.

×