— Якби нормально платили, я й копійки не взяв би. А як інакше можна забрати борги за три місяці? — каже лучанин Олексій, 30 років.

Він працював торговим агентом на київському м'ясокомбінаті. Розвозив ковбасні вироби та збирав виручку по магазинах Волинської області. Торік у квітні його звільнили, бо привласнив 68 тис. грн і 53 кг ковбаси.

— За місяць я заробляв по 17 тисяч. Ніколи не мав нестачі. Все до копійки відправляв на Київ, — розповідає Олексій. — Але після Нового року нам перестали платити. Давали тільки на пальне й амортизацію авто. Почався піст. Продажі впали. Роботодавець вирішив мене штрафувати. Прийшла розщьотка. У мене — мінус 5 тисяч, в напарника — 8. Колега із Франківська сказав, що фірма йде до здоху. Вирішив, час брати ініціативу в свої руки. Забрав те, що належить мені. Батьки боялися, що на мене натравлять поліцію. Але я мав стільки чорної бухгалтерії на фірму, що мене звільнили по-тихому.

— Звичка красти на роботі вкорінилася серед українців ще з радянських часів. Зараз проблема досягла піку. Роботодавця обкрадають сім українців із 10, — говорить киянин Максим Поліщук, 39 років. Він працює менеджером у столичному кадровому агентстві. Допомагає людям знайти роботу, а фірмам — укомплектувати штат.

— У лютому до нас звернувся замовник із Фінляндії, — розповідає Максим. — Два роки тому в Київській області він відкрив фірму зі встановлення сонячних батарей і вітряків. Найняв 35 людей. Коли набридли постійні нестачі, перевірив колектив на детекторі брехні. Семеро працівників звільнив. Хоча поліграф показав, що крадуть усі, крім прибиральниці. Секретарі носили додому папір. Перекладачку застукали в туалеті, коли зливала мило у пляшку з-під йогурту. Майстри цупили спецодяг, водії — картки на бензин, менеджери — чай, каву і цукор на кухні. А партнер по бізнесу — гроші зі спільної каси. Усіх не звільниш. Попробуй знайти їм заміну, коли робоча сила втікає у Польщу.

Багато підприємців використовують поліграф під час співбесіди. Перше питання: "Чи крали ви що-небудь на попередньому місці роботи?" Роботодавці рятуються від крадіжок за допомогою камер спостереження й охорони.

— Бізнесмен узяв в оренду склад під Києвом. Привіз обладнання з Італії, щоб виготовляти морозиво. На роботу брав лише рідню. Уявіть його шок, коли почали зникати шоколад, кокосовий жир і готова продукція. Зібрав нараду. Дозволив кожному щотижня брати п'ять порцій морозива, аби припинили красти. Зловити нікого не міг. На камерах — усі працюють, а нестача — пів'ящика через зміну. За два місяці пішла на лікарняний двоюрідна сестра його невістки. Красти перестали. З'ясувалося: вона морозиво примотувала до живота і простудила яєчники. Продавала поцуплене у продуктовий кіоск за півціни.

Найбільше крадених речей виносять узимку під теплим одягом. Ховають у роздягальнях і туалетах, де немає камер.

— Таких злодіїв називають "несунами", — каже Максим. — Багатьом не допомагають камери, рамки на виході та щоденні обшуки персоналу після зміни. Щоб припинити крадіжки, треба ввести колективну відповідальність. Як у супермаркетах, де за нестачу в касі штрафують весь колектив. Тоді касир не зможе вкрасти гроші, а охоронець — взяти щось із полиці.

Навесні ця проблема найбільш гостра в ­аграріїв. Бо працівники крадуть пальне, добрива, посівний матеріал і врожай.

— Найбільші нестачі по солярці. Зливають у каністру і тягнуть додому, — каже Максим Поліщук. — Трактор тільки заправили, а він до обіду — порожній. На 50 тисяч гривень купили жучки для джіпіес-контролю. Тепер директор сидить у кабінеті і стежить, де його машини і скільки з'їздили за день. Витрати на пальне знизилися втричі. На техніку, яка далеко не виїздить, установлюють системи з датчиками кількості пального в баку та блоки, що слідкують за роботою двигуна. Обладнання дороге, але окупиться за півроку.

Крадії вважають, що начальство їх недооцінює

— Крадуть не для того, щоб нажитися. Хочуть у такий спосіб постояти за себе. Кожен другий цупить майно підприємства, бо вважає, що вартий більшої зарплати. Кожен п'ятий — мститься начальству за прочуханки, відсутність премій і оплачуваних лікарняних. Кожна 100-та крадіжка — не матеріальна, а інтелектуальна власність. Корпоративне шпигунство у нас процвітає, — говорить київський психолог Валентина Домська, 55 років.

Найчастіше крадіжки стаються, коли начальство поза офісом — удома, у відпустці чи відрядженні.

— Найбільше виносять із виробничих цехів. Переважно готову продукцію — випічку, масло, сир, ковбаси, горілку. Як правило, більше крадуть у тих, хто сам веде нечесний бізнес, платить зарплати в конвертах.

Частина злодіїв — клептомани — люди з патологічним бажанням красти.

— Зарадити можна методом "батога і пряника", — каже Валентина Домська. — У чоловіка брат працював водієм бензовоза. Заробляв тисячу доларів. Напарник намовив тирити пальне. Попалися. Не знали, що на машину почепили жучок. Компанія найняла охоронців, які стежили за вантажами. Зупинилися в лісі, щоб злити пальне. За кілька хвилин під'їжджають четверо тітушок на джипі. Обличчям в асфальт. Побили. З роботи звільнили. Їхньою історією лякали інших водіїв. Після того жодної краплі бензину ніхто не вкрав.

×