У селищі Седнів на Чернігівщині півроку немає води. Люди їздять за 2 км до криниці та до річки Снов. На прання збирають дощову.

Людмила Кокодій, 57 років, приїхала з Києва доглядати паралізовану матір. Біля хати в жінки стоїть діжка з дощовою водою. Поряд — миска та чан.

— Живемо від дощу до дощу. По воду для пиття їжджу велосипедом. Беру всю тару, що маю в господарстві, — каже Людмила Василівна. — У нас на вулиці — одні пенсіонери. Виживають хто як може. У сусідів Мишур також мати паралізована. Вижила в блокадному Ленінграді, а тепер от дожилася.

У Седневі без води понад 200 дворів. Не мають її і жителі 10 двоповерхівок, школа.

— Робітники із "Сількомунгоспу" вийняли з колонок усі внутреності, — веде далі жінка. —  Останню зняли 30 квітня. Сказали людям, що за колонки треба платить, а ми не платимо. Та це неправда. Щомісяця даємо по 33 гривні.

У сільраді кажуть, що раніше в Седневі працювало дві свердловини, води вистачало. Колодязів не будували. Залишилося кілька на в"їзді та виїзді із селища. Нині є три свердловини, але працює одна і не на повну потужність. До другої не підберуть труб потрібного діаметра. Нову, глибиною 600 м, ніяк не запустять.

51-річна Людмила Ребенок із сільради збирає по 80 грн із двору на ремонт водогону.

— Кілька разів намагалися його запустити, але постійно прориває. То труби не такого діаметра, то ще щось, — каже жінка. — Воду в селищі люди беруть хто де. Літні і немощні — купують. Моя мама платить п"ять гривень за відро. Їй сусіди возять. А на день треба ж не менше чотирьох.

×