Ексклюзиви
Вівторок, 21 листопада 2017 00:30

Мертвих дітей із притулку скидали в погреби
2

Директор Музею Голодомору в місті Миргород на Полтащині 70-річний Олександр Джунь провідує 91-річну Віру Батієнко. Вона протягом 1932–1933-го перебувала в концтаборі для дітей, які втратили від голоду батьків або не мали чим харчуватися вдома
Фото: Денис СКРИЛЬ
Експозицію Музею Голодомору в Миргороді зібрав 70-річний Олександр Джунь 2009-го. Підбирати експонати було важко. 1934 року НКВС ретельно знищив усі докази існування концтабору для неповнолітніх

У місті Миргород на Полтавщині в 1932–1933-х діяв притулок для дітей, батьки яких померли з голоду чи віддавали їх через відсутність їжі.

Поблизу тієї місцини живе 91-річна Віра Батієнко. Вона потрапила в дитячий притулок 6-річною. Каже, що майже не чує і погано бачить. Ходить за допомогою двох ціпків.

— Усім видавали клаптик тканини і дві мотузки. З них робили пов'язку щоб прикрити перед. Одяг спалювали — боялися тифу, — розповідає Віра Володимирівна. — Спали на соломі. Лише одна кімната була тепла — називали її "лазарет". Ми боялися туди потрапити, бо щоранку звідти витягували мертвих дітей.

Жінка витирає сльози садовими рукавицями.

— Їсти давали юшку на висівках або суп із картопляним лушпинням синього кольору і шматок сухаря, — продовжує. — Міг бути відвар на траві. Казали, що він лікує. Пайка була для всіх однакова, тому першими помирали підлітки, бо їм не вистачало. Ходити не мали сил, лазили навколішки. Навесні накинулися на траву — повзали по землі та гризли. Від голоду кишечки у дітвори були тонкі, як плівочка. А від кропиви, калачиків і трави розривало нутрощі. Тоді діти качалися по траві, кричали від болю і вмирали.

Пам'ятаю, як ховали подругу Наталку біля церкви. Ноги її в могилку не влазили, і хлопці вирішили їх сокирою відрубати. Ми ж заплакали й не дали такого зробити. Викопали руками й ложками більшу. Потім носили землю, щоб у Наталки була могилка з горбочком.

У закладі загинули кілька тисяч мешканців. Дослідники встановили прізвища лише 300 постраждалих. 2009-го на місці притулку створили Музей Голодомору. При вході до одноповерхової цегляної будівлі ростуть кущі калини. За будинком видно старе кладовище. Поряд — хрест із чорного каменю і три великі кам'яні плити з іменами та прі­звищами загиблих дітей. У багатьох жертв однакове прізвище й по батькові.

— Малих складали на вози і вранці доставляли в заклад — по 10–15 осіб щодня. На цих же возах потім вивозили трупи загиблих протягом доби. Одночасно в притулку були майже 100 дітей віком від 2 до 17 років, — розповідає директор музею 70-річний Олександр Джунь.

Заводить до музею. На полиці з іконами в кутку кімнати замінює хлібину на свіжу. Ставить нову свічку. Черству буханку забирає — для пташок.

— Мертвих дітей спочатку ховали у велетенські козацькі порохові погреби (музей стоїть на місці козацької залоги. — ГПУ). Потім штабелями складували на березі Хоролу. За зиму трупи перетворювалися на мумії. Навесні з'явилися мухи і запах. Тому однієї ночі енкаведисти вивезли ці тіла до ями на церковному кладовищі. Пізніше почали вивозити трупи до піщаного кар'єру поблизу єврейського кладовища — там яма була набагато глибша. Тіла засипали вапном, щоб не було епідемій. Мені це батько розповів. Він доставляв у притулок дрова.

До будинку інтернату 1931-го почали звозити дітей розстріляних куркулів. Територію обнесли колючим дротом. Опіку над ним узяло НКВД.

— Радянські спецслужби 1934 року знищили всі докази існування концтабору для дітей — спалили архіви, — продовжує Олександр Джунь. — Тих, хто вижив у Голод, розвезли по дитбудинках. Потім тут була чотирикласна школа і бібліотека.

Про концтабір для голодуючих згадали 1955-го. Тоді вчитель фізкультури облаштував на березі річки тир для стрільби з малокаліберної гвинтівки.

— Ми дітлахами виколупували відстріляні кулі й гралися "у війну". Одного дня стіна тиру обвалилася й посипалися кістки. Утворився глибокий отвір у землі, в якому була велика кількість дитячих черепів і кісток. Увечері я зі сльозами розповів про це батькові. Цілу ніч ми хоронили дитячі рештки в ямі на пагорбі, складали кількома шарами. Боялися зарази, тому вдягли рукавиці, що потім викинули. На цьому місці зараз стоїть обеліск. Тоді батько сказав мені, що це — заморені Голодом дітки. І наказав мовчати. Про те, що тут був дитячий конц­табір, я розповів через десятки років, коли про це стали писати всі.

Зараз ви читаєте новину «Мертвих дітей із притулку скидали в погреби». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода