У Рівненському зоопарку живуть троє рудих кенгуру — батько з двома синами. Їх позаторік привезли з Варшави. 10-річний Дуксіс ховається від спеки у будиночку з великими вікнами. Крізь них роздивляється відвідувачів.
— Він дуже допитливий, усе хоче бачити, — сміється 33-річна Ірина Оліферук, завідувачка сектору приматів та віварію. — Синам імен не придумали, у них є лише номери. Старшому 3 роки, молодшому 2.
Опівдні брати сплять у траві. Неподалік вищать мавпи та реве віслюк, але кенгуру не звертають на них уваги. Не зважають і на крики будівельників, які переобладнують сусідній вольєр. Час від часу тварини позіхають, чухають живіт та шию міцними лапами.
— Уранці й увечері їх не можна вгамувати — стрибають, граються, боксують, — розповідає Ірина. — Боротися їх навчив батько — це ніби зарядка така, щоби м"язи тренувати. Вони стають одне навпроти одного і б"ють лапами по голові одне одному. Але це тільки гра, вони неагресивні.
Спираючись на товстий м"язистий хвіст, кенгуру підскакує вгору на 3 м, у довжину стрибає на 5–6 м. Можуть перескочити сітку-огорожу, але ніколи цього не роблять.
— Якщо їх не лякати, вони не тікатимуть, — пояснює завідувачка. — Кенгуру дружелюбні. Можуть тицьнути мордочкою в плече — це ознака симпатії. Плануємо підшукати їм "дівчат", щоб не нудьгували.
Дуксіс не виходить із будиночка, доки не спаде спека. По обіді з"їдає салат зі свіжих фруктів та овочів. Любить вівсяні пластівці й терті яблука.
— Харчуються, як гурмани, — всміхається Ірина Оліферук. — Узимку поїмо їх трав"яним чаєм із м"ятою або липовим цвітом. Полюбляють компот із сухофруктів, апельсини, банани.
Надвечір кенгуру йдуть спати до будиночка. Коли працівники зоопарку вперше заганяли їх туди, промучилися 2 год. Тварини думали, що з ними граються, і перестрибували через людей.
2 
35413
Коментарі