Ексклюзиви
Пʼятниця, 13 березня 2015 07:55

До Артемівської лікарні за три дні привезли 400 поранених

Автор: ФОТО: Тарас ПОДОЛЯН
  Боєць батальйону міліції ”Львів” зламав ногу, його привезли до лікарні в місто Артемівськ на Донеччині. Заклад є перевалочним пунктом — тут надають першу допомогу військовим, потім відправляють у госпіталі в інші області
Боєць батальйону міліції ”Львів” зламав ногу, його привезли до лікарні в місто Артемівськ на Донеччині. Заклад є перевалочним пунктом — тут надають першу допомогу військовим, потім відправляють у госпіталі в інші області

– 18 лютого з сьомої ранку до сьомої вечора в лікарню потрапили 177 поранених. З-під Дебальцевого виходила 128-ма бригада, — каже 30-річний Андрій, волонтер медзакладу в місті Артемівськ на Донеччині. Зустрічає біля відділення травматології.

Лікарня розташована в центрі міста на вул. Сибірцева. Це дві будівлі, на чотири поверхи кожна. Фасади обшарпані, вікна пластикові. Під час відступу українських військ із Дебальцевого поранених звозили сюди. За три дні прийняли близько 400 осіб.

У відділенні стіни пофарбовані в синій колір, плями крові забілені. Пахне гречкою та ліками. Волонтерам виділили кімнату в кінці крила. Там стоять чотири ліжка. У кутку — невеликий стіл, завалений коробками з одягом і взуттям. Військовими опікуються волонтери місцевого об'єднання "Бахмут український".

— Тут така каша творилась! На першому поверсі були ті, хто міг сидіти. Рентген зробили, рука поломана, то навіть гіпс не накладали, — розповідає російською волонтерка Христина, 31 рік. Прізвище просить не вказувати. — Допомогу надавали тяжким, у кого ампутація. Нога вивернута вбік, висить мало не на шкірі. Але бійці мали такий шок, що ніхто не кричав. Через день-два попускає, тоді починають говорити, плакати.

Один військовий, Діма, шість діб ішов із Дебальцевого. Казав, удень ховався, уночі йшов. Їсти й пити захотів, зайшов в одну хату — вигнали. У нього одне око не бачило, ноги відморожені, пальця на руці не відчував. Знайшов хату, де сиділи наші, коли відходили. Там на столі лишилося сало, варення. Поїв, води напився з річки. За шість днів так намолився, як ніколи в житті. Бо навколо все заміновано, міг підірватися. Вночі добрався до розвилки: одна дорога ліворуч, друга — праворуч. Добре, що повернув направо. Його бійці з нашої розвідки підібрали. Тут, у лікарні, око йому начебто врятували, втратив тільки палець на руці.

— Я родом із сусідньої Горлівки, — продовжує Христина. — До війни там жили 258 тисяч людей. Тепер — удвічі менше. Ми з чоловіком від початку підтримували Україну. Пересварилася з усіма подружками, ріднею. Там лишилися батьки, квартири, дача, бізнес. Ми були забезпеченими людьми до війни. Чоловік — міліціонер. Не перейшов на бік ДНР. Його батько стояв на Майдані.

З вікна видно, як до сусіднього корпусу під'їжджає сірий мікроавтобус "Мерседес" із двома жовтими смужками на капоті. Задні вікна завішані бронежилетами. Виходять 11 бійців. Закурюють. Половина з них сильно кашляє.

На сходах тупцюють двоє прикордонників. Обличчя й одяг — брудні, ніби в сажі.

— Ми — мобілізовані медики. Хворих привезли, — каже високий. Потім додає: — Якщо получиться, то хочемо тікати з пограничників. Нами керують бумажні генерали. Приїхав один на блокпост "Балу". Питає: а чого ви ямки від мін не засипали? Тут обстріл почався. Він бігом у машину. Аж фуражку загубив. Тоді приїхали прокурори. Кажуть: покажи патрони, яка серія. І зразу — де взяв? Чого не такі, як видають? Ми одного ждемо — ротації. Хлопці, які їхали в Константинівку чи Дружковку — вже місяць удома. А ми тут півроку сидимо.

На парковці стоять кілька мікроавтобусів, переобладнаних під "швидкі". Біля сірого "Фольксваґена" курять двоє бійців з автоматами на плечах. Один ногою копає гільзи, що валяються неподалік авто.

— Я вже тиждень в отпуску, — розповідає 38-річний Михайло з батальйону "Горинь". — Був миротворцем в Іраку. Потім сюда добровольцем пішов. Був на Савур-могилі, під Донецьком. Там у плєн попав. Парад полонених на День незалежності бачили? Там я йшов у другій тройці. Танк підірвали, мене контузило. Бойовики взяли. Поки везли, свій воєннік з'їв. Я ж снайпер. Узнали б — зразу вбили б, — стискає автомат так, що біліють пальці. — 137 людей у маленькій кімнаті в донецькому СБУ тримали. Водили розгружати фури й вагони. Їсти давали похльобку. Замість миски — картонка. Ще хліб чорний і чай.

До машини, кульгаючи, підходить хлопець із рідкою борідкою. Тримає медичне направлення.

— Там така черга до лікаря, аж на вулицю. Тільки перестали стріляти — болячки повилазили в усіх.

— Сильно зачепило ногу?

Солдат не відповідає, опускає очі.

— Ногу вже вилікували, — відповідає замість нього Михайло. Сміється. — Він простату простудив.

Зараз ви читаєте новину «До Артемівської лікарні за три дні привезли 400 поранених». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі