"Хочу розповісти про своє рідне село, — відгукнулася на рубрику "Маловідома Україна" Марія Буяр із села Цигани Борівського району Тернопільської області. — Колись поселення вщент винищили татаро-монгольські нападники. Залишились самі згарища, попіл і невелика річка, що протікала центром села і розділяла його на дві половини — північну та східну.
Біля річки у низовині розташувався циганський табір. За легендою, якось нашими місцями проїжджала комісія: подивитися, що залишилося після погрому. Зупинилася біля табору: "Як називається ваше село?" — запитали в людей. У відповідь почули: "Цигани". Відтоді поселення так і зветься.
За радянських часів назву замінили на Рудки. А коли Україна стала незалежною, повернули стару назву.
Село наше красиве, потопає в зелені. Кругом листяні й мішані ліси, річка Циганка, чотири ставки. Біля кожної оселі — квітники, виноградники. Є в селі три могили Слави. Перший пам"ятник присвячений односельцям, які загинули в роки Другої cвітової війни. На плиті викарбувані імена 70 людей, які не повернулися із фронту. Два інші пам"ятники — борцям за волю і незалежність. На могилах часто робить відправи отець Володимир Завісляк. На околиці, на вулиці Озерянській, стоїть пам"ятний хрест, присвячений скасуванню панщини. У центрі села — церква. Біля неї хрест, присвячений хрещенню України-Русі князем Володимиром Великим. Біля церкви є капличка зі скульптурою Божої Матері та двома ангелами.
Колись у наше село приїжджав Іван Франко. Побував у парафіяльному будинку та церкві, яка була збудована із дерева без жодного цвяха. Пізніше її перевезли у сусіднє село Дубівка. Там будівля зберігається й досі. На парафіяльному будинку прикріпили пам"ятну дошку: "Тут побували корифеї науки Франко, Чайківський, Щурат, Лепкий".
4 
35413
Коментарі