В українському баскетболі триває запекла боротьба за владу. Керівник новоствореної баскетбольної ліги Михайло Бродський з одного боку та голова національної федерації Олександр Волков з іншого ведуть війну на знищення. Бродський шле на голову Волкова купу непідтверджених звинувачень у зловживаннях. Волков знімає команду Бродського з міжнародного турніру, право участі в якому колектив здобув у чесній спортивній боротьбі.

Досвід показує, що абсолютних переможців у подібних конфліктах не буває. Згадайте багаторічну боротьбу за владу у вітчизняній гімнастиці. Ставши чиновниками, чемпіони минулих років почали виборювати право керувати своїм видом спорту із дійсно олімпійським запалом. Хтось у цій боротьбі особисто переміг. А ось гімнастика наша з першої у світі, якою вона була ще 20 років тому, стала навіть соромно сказати якою. Тобто є тепер у нашої гімнастики абсолютно законні керівники, але самої гімнастики світового рівня немає і навряд чи найближчим часом з"явиться.

Баскетболом у нас цілком законно керує Волков — олімпійський чемпіон 1988 року. Те, що він очолює, назвати баскетболом у повному розумінні цього слова язик не повертається. На внутрішній арені боротьбу за першість ведуть дві команди, які недорого накупили другосортних іноземців. На міжнародній арені наші клуби пасуть задніх у другорядних турнірах, а національна збірна програла відбірний турнір на чемпіонат Європи. Зазнала поразки саме під час сварки у баскетбольному керівництві. Не могла не програти. Бо жодних умов для справжнього зростання популярної гри в Україні не створено.

Абсолютних переможців у подібних конфліктах не буває

Про Олімпійські ігри і говорити нема чого. Туди хіба що сам пан Волков регулярно їздить як чиновник. І від того, що серед учасників Олімпіади немає і  найближчим часом не буде України, баскетбол якої він очолює, уславленому колись спортсмену, судячи з усього, не дуже соромно.

Проте у нас заходилися відроджувати хокей — наш віднедавна ледь не національний вид спорту. Навіть одну ковзанку побудували у Донецьку. Про те, що такі ковзанки є в кожному (!) словацькому містечку із населенням від 5 тис. людей, ми не говоримо. Нічого, треба ж колись починати.

Але ж для баскетболу не треба палаців і дорогих штучних ковзанок. Необхідні лише щити по шкільних майданчиках і спортзалах розвішати і м"ячі дітям дати. Та показати цим дітям, де і за що вони гратимуть у баскетбол, якщо добре навчаться. Показати, на жаль, поки що немає чого. Хіба що портрети панів Бродського та Волкова. Та це юнакам і дівчатам нічого не скаже. Хоча перший — колишній народний депутат, а другий — олімпійський чемпіон.

×