Першим враженням від поїздки до Роттердама на матч між національними командами Нідерландів та України стала наша команда. Чи не вперше за багато років серед понад 20 відібраних тренером гравців було так багато нових людей. Помітно, що ветерани команди ще як слід не знайомі зі своїми завтрашніми партнерами, й особливого бажання із ними спілкуватися зовні не виявляють. Як наслідок "молоді" трималися один одного. Донецькі — ближче до донецьких, кримські — до кримських, усі інші — до тих, кого знали раніше. Лише Мандзюк був поруч із ветераном Несмачним, оскільки вони родом із одного кримського селища. Капітан команди Шевченко взагалі ходив сам: першим із футболістів пройшов контроль в аеропорту і сів серед звичайних пасажирів, незважаючи на здивовані погляди тих, хто його упізнав.
У Роттердамі "місцевий" Левченко (він давно живе і грає у футбол у Нідерландах) водив зранку містом своїх молодих партнерів. Їхній шлях, як і практично всіх членів нашої делегації, спершу пролягав до єдиного в місті пункту обміну валют, що працює у вихідні неподалік центрального міського вокзалу.
Стадіон "Де Куйп", на якому зазвичай грає місцевий "Фейеноорд", розташований на лівому березі річки Маас, яка розподіляє місто на дві частини. Неподалік зупинка електрички, якою приїхали на гру більшість уболівальників. Уздовж залізниці вишикувалася сотня великих автобусів, що теж привезли глядачів на футбол.
Ціна вхідного квитка на гру стартувала із 20 євро і фінішувала 2 тис. на місця в ложах центрального сектору для почесних персон, які мали окремий вхід і сервіс, як у президентській ложі Київського центрального стадіону. Арена була заповнена відсотків на 70. Кілька десятків окремих входів на кожен сектор унеможливлювали будь-які незручності. Наших уболівальників, що прибули до Роттердама із різних міст Європи "своїм ходом" — трохи більше ніж сотня. Чути їх було лише до першого м"яча, забитого господарями у ворота українців.
Загалом матч більше нагадував концерт, аніж спортивне змагання. Не відчувалося жодного напруження. Усі люди на стадіоні й навколо — спокійні й веселі. Чи то там так прийнято, чи то наша команда виявилася занадто слабкою. Навіть забитим м"ячам публіка раділа якось стримано.
Автобус збірної України довго не від"їжджав зі стадіону. Гравці і тренери, хто у формі, хто у цивільному, поспіхом давали інтерв"ю пресі і спілкувалися зі знайомими. Нарешті пролунав голос адміністратора: "Садітєсь, кто єдєт!" За хвилину двері автобуса зачинилися.
2 
35413
Коментарі