"Як пройти до могили Лобановського?" — запитує в неділю хлопчина в літніх людей, які прогулюються центральною алеєю Байкового кладовища.

"Да иди прямо, там этих машин и народу..." — відповідають вони.

Могила дуже чиста, мармур та граніт аж блищать. Люди збираються, але ніхто близько не підходить. Чекають на родину Лобановського та футбольне керівництво. Збоку тихо лунає музика з колонок — на смичкових інструментах грають сумну мелодію.

Рівно об одинадцятій прибувають брати Суркіси. Охорону залишають біля машин. Розмовляють із ветеранами команди Володимиром Трошкіним та Михайлом Команом.

Прибувають вдова Лобановського Аделаїда Панкратіївна та донька Світлана з чоловіком. Кладуть квіти. За родиною, друзями та керівниками українського футболу йдуть молоді вихованці "Динамо". Парами, близько 50 осіб. За ними — тренери "Динамо-2" Сергій Шматоваленко та Геннадій Литовченко.

7 травня 2002 року київське "Динамо" грало в Запоріжжі календарний матч чемпіонату України. Наприкінці поєдинку головний тренер динамівців 63-річний Валерій Лобановський знепритомнів на лаві запасних.

Карета швидкої допомоги забрала його з поля до Запорізького центру екстремальної медицини. Там поставили діагноз "інсульт головного мозку". 13 травня о 20.30 Валерій Васильович помер.

Через два дні в Глазго відбувся фінальний матч Ліги чемпіонів. Перед його початком була оголошена хвилина мовчання в пам"ять про Лобановського. За день видатного тренера відспівали в Печерській лаврі. Народ прощався з ним на стадіоні "Динамо". Був дощ, однак траурна церемонія тривала понад чотири години. За цей час біля труни з тілом тренера побувало більш як 100 тис. чоловік.

Лобановський не знав, скільки хліб у магазині коштує

— Він і раніше непритомнів, починав завалюватися, — згадує зять Лобановського Валерій Горбик, 43 роки. Разом із донькою Валерія Васильовича він тримає під Києвом ресторан "ТV Динамо home". — Але 7 травня моя дружина Світлана відчула, що трапилося непоправне. Лобановський був великою людиною, розумівся на футболі, цікавився політикою, театром. Коли у 90-х працював на Близькому Сході, ми з дружиною возили йому касети з трансляціями засідань Верховної Ради, купу різних книжок. Вимогливим був не тільки до футболістів. Удома — також. Коли виникла ідея відкрити "ТV Динамо", сказав: "Або треба робити все на совість, або взагалі не робити". Потім часто дзвонив: "Лазню розтопіть, на стіл накрийте, я з друзями під"їду". А взагалі Васильович навіть не знав, скільки хліб у магазині коштує, був увесь у роботі.

Через рік після смерті тренера на стадіоні "Динамо" встановили пам"ятник Лобановському. Його автор — Володимир Філатов.

— Пам"ятник обійшовся в сто тисяч доларів, — розповідає він. — Ігор Суркіс та Аделаїда Панкратіївна захотіли, щоб Лобановський був на ньому 40-річним. Моя ж ідея — щоб на лівій руці був годинник. Стрілка на ньому точно вказує час смерті тренера.

Нинішній капітан "Динамо" Сергій Ребров, 32 роки, грав у Лобановського чотири роки.

— Валерій Васильович очолив команду на початку 1997-го, — згадує він. — Навчив нас не боятися жодного суперника. Через два роки після його приходу ми грали в півфіналі Ліги чемпіонів.

Однак не всі підопічні Лобановського говорять про нього схвально.

— Він зі мною вчинив непорядно, — стверджує колишній форвард Віктор Леоненко, 37 років. — Півтора року тримав у запасі. Може, я слабкий був? Так чого ж не відпустити до донецького "Шахтаря" чи англійського "Сандерленда"?

Лобановський здобув три європейські трофеї

Валерій Лобановський у клубній тренерській кар"єрі виграв три європейські трофеї: двічі — Кубок кубків та Суперкубок. 8 разів його київське "Динамо" ставало чемпіоном СРСР, 5 — чемпіоном України, тричі грало в півфіналі Кубка/Ліги чемпіонів.
Найвагоміше його досягнення як тренера збірної — срібні медалі команди СРСР на чемпіонаті Європи-1988. Якими є досягнення Лобановського на фоні результатів найуспішніших тренерів світу?
Фабіо Капелло (Італія) — п"ятиразовий чемпіон Італії (без урахування двох титулів, завойованих з "Ювентусом"), чемпіон Іспанії, переможець Ліги чемпіонів, володар Суперкубка Європи.
Марчелло Ліппі (Італія) — п"ятиразовий чемпіон Італії, переможець Ліги чемпіонів, володар Суперкубка Європи, володар Міжконтинентального кубка, чемпіон світу.
Арріґо Саккі (Італія) — чемпіон Італії, дворазовий переможець Кубка чемпіонів, дворазовий володар Міжконтинентального кубка, віце-чемпіон світу.
Джованні Трапаттоні (Італія) — семиразовий чемпіон Італії, володар Кубка чемпіонів, триразовий володар Кубка УЄФА, володар Кубка кубків, Суперкубка Європи, Міжконтинентального кубка.
Алекс Ферґюсон (Шотландія) — дев"ятиразовий чемпіон Англії, володар Міжконтинентального кубка, переможець Ліги чемпіонів, володар Суперкубка Європи, Кубка кубків.
Жозе Моурінью (Португалія) — дворазовий чемпіон Англії, дворазовий чемпіон Португалії, переможець Ліги чемпіонів, володар Кубка УЄФА.
Рафаель Бенітес (Іспанія) — переможець Ліги чемпіонів, володар Суперкубка Європи, Кубка УЄФА, чемпіон Іспанії.

×