Чверть століття тому дніпропетровський "Дніпро" вперше в історії став чемпіоном СРСР. Олександр Лисенко, 52 роки, був одним із основних оборонців команди.

— Футболом я почав займатися у місті Гребінка Полтавської області, — розповідає "ГПУ" Лисенко. — У 15 років грав за юнацьку збірну області. Мабуть, непогано: мене запримітили тренери харківського спортінтернату. Три роки відучився в ньому, а 1974 року опинився в "Металісті". Тоді команда грала у другій союзній лізі. Наступного сезону ми вийшли до першої, і наших футболістів стали запрошувати клуби вищого дивізіону.

На вас хто претендував?

— Окрім "Дніпра", київське "Динамо" та донецький "Шахтар". "Динамо" очолював тоді Валерій Лобановський. Іти до нього я не наважився. Боявся конкуренції — у столиці тоді грали такі майстри, як Решко, Фоменко, Трошкін, Матвієнко. Та і в "Шахтарі" захисники були кваліфіковані — Звягінцев, Яремченко, П"яних. Тому я пристав на пропозицію тодішнього тренера "Дніпра" Віктора Каневського.

Як склалася для вас перша гра за "Дніпро"?

— Невдало. Поступилися київському "Динамо" у них вдома — 1:4. Хоча до мене особливих претензій не було. Діяв на позиції правого захисника.

Які нападаючі у чемпіонаті СРСР були для вас найнезручнішими?

— Валерій Газзаєв та Володимир Гуцаєв. Різкі, вибухові форварди. А проти Олега Блохіна мені було легше — намагався будувати свою гру на випередження.

1983 року "Дніпро" оформив чемпіонство, здолавши московського "Спартака".

— Так, але більше з того сезону згадую домашній матч проти бакинського "Нефтчі". Ми  вирішили свої завдання, а суперник міг вилетіти до першої ліги. Ніхто не сумнівався, що ми матч "здамо" — опоненту достатньо було нічиєї. За чотири хвилини до закінчення поєдинку за рахунку 1:0 на нашу користь, арбітр матчу Юрій Баскаков призначає пенальті у ворота "Дніпра". 1:1 — і всім начебто все ясно. Але на передостанній хвилині після подачі кутового я забиваю вирішальний гол — і ми перемагаємо — 2:1. А "Спартак"... Напередодні тієї гри всі дивилися матч "Спартака" проти "Астон Вілли". Спартаківці там таке видали (перемогли в Англії — 2:1. — "ГПУ"). Боялися команду Бєскова. Але коли вийшли на поле, побачили повний стадіон. Та й перегравання не хотіли, яке було б у разі нічиєї. Нас тоді заохотили поїздкою до Марокко, а в разі додаткового матчу вона зірвалася би. Вдалося забити четвертий м"яч із пенальті. Невирішальний, на той момент ми вигравали — 3:2.

Кут, куди вирішили бити голкіперу "Спартака" Дасаєву, визначили заздалегідь?

— Так, вирішив бити на силу. Хоча вважав, що Олег Таран має це зробити — бо вже тричі відзначився. Але хлопці сказали виконувати удар мені — штатному пенальтисту команди. Ще з 1979 року таким був. Реалізував 12 пенальті поспіль. А потім спіткнувся двічі — не забив тбілісцю Габелія та зенітівцю Бірюкову. Після цього підійшов до тренера Володимира Ємця і попросив, щоб пенальті бив Протасов.

Протасов 1985-го забив 35 м"ячів — тоді більше нього в європейських чемпіонатах відзначився тільки Марко ван Бастен. Подейкували, аби зробити Протасова найкращим бомбардиром, увесь "Дніпро" грав на нього. Це правда?

— Так. Але на ефективності це не позначалося. Більше Олегу Ємець допоміг. Якось збився у Протасова приціл. Ємець навмисне організував контрольний матч із юнацької командою "Дніпра"— 75. Ми виграли — 13:0. Протасов забив сім голів.

Того ж року "Дніпро" у чвертьфіналі Кубка чемпіонів поступився французькому "Бордо". Чого не вистачило, щоб потрапити у півфінал?

— Не розібралися з черговістю пробивання післяматчевих пенальті. Обидва поєдинки закінчилися внічию — 1:1. Першим одинадцятиметровий мав бити я, а пішов Литовченко. І невдало.

Яку зарплату отримували в "Дніпрі"?

— 250 карбованців плюс премії. Після перемоги в чемпіонаті 1983 року перший секретар обкому партії Бойко допоміг купити кольорові японські телевізори. А коли у Бордо зіграли — 1:1, виплатили по 200 франків. А французам за невдалий результат дали по 5000 франків.

1956, 16 лютого — Олександр Лисенко народився у Гребінці Полтавської області
1974 — почав грати за харківський "Металіст"
1977 — перейшов до "Дніпра"
1983 — став чемпіоном СРСР
1995 — став головним тренером "Дніпра"
2004 — головний тренер нікопольського "Електрометалурга"
Нині очолює дніпропетровський "Алан". Одружений, має дві доньки

×