Скандальна історія з російським, а точніше старим радянським гімном, що почав грати у столичному Палаці Спорту під час офіційного нагородження чемпіонки світу з художньої гімнастики українки Анни Різатдінової, не закінчилася, схоже, нічим. Помилку радиста, який увімкнув фонограму, розцінили як помилку і не стали шукати в цьому результату змови ворожих сил. І це, як на мене, характеризує наше сьогодення з позитивного боку.

Чому? Бо понад 40 років тому майже на тому ж місці сталася схожа пригода. Було це влітку 1972-го. Керівництво СРСР визнало безперспективність нарощування ядерних озброєнь і розпочало політику розрядки. У її рамках до СРСР уперше приїхав президент США Річард Ніксон. І не просто приїхав, а здійснив подорож країною, завітавши, зокрема, до Києва.

У програмі радянсько-американських заходів мав місце щорічний матч легкоатлетів СРСР — США. У ті часи він був мірилом національного спортивного престижу обох держав. Змагання провели в Києві. Результат —  не лише перемога радянських атлетів. Саме тоді втратив роботу директор Республіканського стадіону. Його не просто звільнили — завели купу кримінальних справ, назавжди зіпсувавши життя та кар'єру й викресливши з історії головної спортивної споруди. Не вірите — відвідайте щойно відкритий музей НСК "Олімпійський".

Причина скандалу: під час виконання американського гімну та підйому прапора США той за щось зачепився і розірвався на очах у публіки. Саме після цього на Республіканському звели три щогли для прапорів, закривши огляд футбольного поля двом секторам — 35-му та 36-му. А директора стадіону звинуватили у намаганні зірвати процес "розрядки міжнародної напруженості" і зіпсувати стосунки між СРСР та США.

Якби це сталося за сталінських часів, того директора розстріляли б. Добре, що за Сталіна американці не їздили до нас на змагання. Нині ж звуки сталінського гімну замість "Ще не вмерла України…" на чемпіонаті світу в Києві не викликали нічого, окрім кількох секунд конфузу. Нікого не звільнили, не посадили. Добра це все-таки штука — демократія.

×