Не розумію галасу навколо відмови футбольного клубу "Шахтар" вийти на матч чемпіонату України в патріотичних футболках і небажання, аби на поле футболістів команди вивели діти в таких футболках. Хіба це вперше? Чи, може, цей жест "шахтарів" когось здивував? Навпаки — це добре, що на четвертому році війни ми знаємо позицію клубу.
Футболісти та тренери тут ні до чого. Точно знаю, що в наскрізь "патріотичних" клубах є достатня кількість "ватників", а в донецькому — чимало справжніх патріотів. А більшість, на жаль, складається із тих, кому все одно — за "бабки" вони готові грати будь-де, будь за кого й під будь-яким прапором. Приклад Анатолія Тимощука довів, чого насправді вартий показовий "патріотизм".
Звісно, в "Шахтарі" згодом зрозуміли свій "прокол" і разом із Федерацією футболу спробували загасити "скандал із футболками". А чи варто було це робити? Чи потрібен нам "патріотизм за командою ФФУ"? Чи, може, краще знати справжню позицію тих, хто керує тим чи іншим українським за реєстрацією футбольним клубом? Тим паче, цю позицію поки що тихо і проміж себе підтримують мільйони наших співвітчизників.
"Шахтар" має право на свою позицію щодо того, що навіть президент України не наважується офіційно назвати війною. І не треба було примушувати цей та інші клуби починати свої матчі з Гімну України спеціальним рішенням ФФУ. Краще мати відвертого опонента і вести з ним відкриту суперечку, ніж замаскованого показними ритуалами ворога.
30 років тому весь СРСР ходив під червоними прапорами і стояв "струнко" під час виконання "Саюза нєрушимаго". І що, це тому Союзу допомогло? Хтось став на його захист 1991-го? Отож!
2 
35413
Коментарі