Ця детективна історія сталася майже 32 роки тому в Дніпропетровську. Усі ці роки я очікував, що про її подробиці розповість хтось із учасників або інших "футбольних людей". Усі мовчать. Забули, напевно. Хоча те, що відбулося на стадіоні "Метеор" 23 листопада 1985‑го, цілком могло би стати основою для гостросюжетного фільму. Тож, коли цю стрічку зніматимуть, нехай не забудуть про мої авторські права. Одразу застерігаю: все, що буде розказано далі, ґрунтується на всім відомих фактах, зафіксованих у протоколах матчів і турнірних таблицях, які є у відкритому доступі. Це все показували по телебаченню й на відео. У тексті немає жодного вигаданого слова.
Отож, 23 листопада 1985 року. Останній тур чемпіонату СРСР, в якому дніпропетровський "Дніпро" претендує на бронзові нагороди. Для цього команді треба виграти цей поєдинок на своєму полі в московського "Торпедо". Або зіграти внічию чи програти, якщо мінське "Динамо" поступиться в Ленінграді "Зеніту".
Є в "Дніпра" ще одне завдання — допомогти нападнику Олегу Протасову забити два м'ячі, аби перевершити рекорд результативності в 34 голи. Він із 1950 року належить московському спартаківцю Микиті Симоняну. Перед цим Протасов у попередніх 16 матчах забив 28 м'ячів.
Диспозиція така: "Торпедо", аби обійти "Зеніт" у випадку його перемоги в останньому турі, необхідна нічия. Якщо "Зеніт" грає з мінським "Динамо" внічию або програє — "Торпедо" вже нічого не потрібно. Зате "Дніпру" в такому випадку конче треба перемагати, щоб обійти мінчан.
Згідно з регламентом, усі матчі останнього туру починаються о 19:00 єдиного в ті роки у європейській частині СРСР московського часу. Мобільних телефонів немає. Тож будь-яка "корекція" результату під час гри практично неможлива. Так думали організатори чемпіонату СРСР. Але так не думали керівники "Дніпра", які саме 23 листопада 1985 року вирішили урочисто провести зі спорту свого футболіста Миколу Павлова. І що з того, що він закінчив виступати за рік до цього й 1985-го взагалі не грав? Проводжати так проводжати!
Проводи відбувалися так.
23 листопада о 18:58 команди "Дніпро" (Дніпропетровськ) і "Торпедо" (Москва) вишикувались у центрі поля стадіону "Метеор", на якому зібралися, згідно з протоколом, 15400 глядачів. Арбітр вже був готовий дати свисток на початок матчу. Аж раптом заграла музика і на поле вийшли святково вбрані люди. Диктор оголосив, що видатного футболіста Миколу Павлова урочисто вітають із завершенням кар'єри.
Чи знав про це арбітр заздалегідь — невідомо. Відомо те, що він дочекався завершення церемонії, що тривала близько 20 хв., і лише потім розпочав матч. У Ленінграді ж у цей час вже була середина першого тайму. Чи знали там про влаштовані в Дніпропетровську "проводи", теж невідомо. Регламент не передбачав нічого подібного. Тож учасники матчу на "Метеорі" мали "фору" в 20 хв., яку, як показали подальші події, і використали.
Спочатку господарі виконали перше завдання — Олег Протасов уже в першому таймі забив два м'ячі й став назавжди рекордсменом чемпіонатів СРСР із 35 голами за сезон. У другій половині матчу "Торпедо" відіграло один м'яч, потім "Дніпро" забив третій, а "Торпедо" — другий. За рахунку 3:2 на користь господарів завершився матч у Ленінграді. "Зеніт" виграв — і "Дніпру" перемога стала не потрібна. Зате "Торпедо" потребувало нічиєї. І на 79-й хв. гри москвичі зрівняли рахунок.
Ну чим не детектив?
Я далекий від того, щоб звинувачувати учасників матчу, що вони заздалегідь про все домовилися. Просто все сталося саме так, як було потрібно обом командам. Також невідомо, чи допомогли "Дніпру" та "Зеніту" оті 20 хвилин "проводів Павлова", аби дізнатися про результат гри в Ленінграді, чи це теж — просто збіг.
Минуло понад 30 років. До честі Олега Протасова, він ніколи потім, принаймні я цього не чув і не читав, не хизувався "рекордом", завдяки якому ледь не здобув "Золоту бутсу" найкращого бомбардира європейських чемпіонатів. Більше в сезоні 1985/86 забив лише Марко ван Бастен у чемпіонаті Нідерландів — 37 м'ячів. А саму "Золоту бутсу" згодом довелося переформатувати, оскільки "досягнення" бомбардирів, які її отримували, ставали все сумнівнішими. Протасов воліє не згадувати свій "рекорд" — на відміну від Олега Саленка. Той досі всюди називає себе "найкращим бомбардиром першості світу". 1994 року він за Росію забив п'ять м'ячів збірній Камеруну, яка люб'язно програла росіянам із потрібним тим рахунком 1:6 в останньому матчі групового турніру.
Також мовчить Микола Павлов. За майже 32 роки він жодного разу публічно не згадав про свої "проводи з футболу" 23 листопада 1985-го в Дніпропетровську. Про цю подію взагалі ніхто ніде й ніколи не згадує. І чому ж, цікаво? Адже заслужив Микола Петрович почесні проводи. А ось чому це сталося саме в певний день і в певному місці, може розповісти лише він сам.
Я написав тільки те, що загальновідомо. Упевнений: якби про той матч розказали з подробицями Олег Протасов чи Микола Павлов, або й вони разом, не було б розповіді цікавішої.
2 
35413
Коментарі