У заголовку рядок зі старої пісні Висоцького про всемогутнього джина із пляшки, який, як потім виявилося, був гожий лише для вищезгаданого "мордобития". Таким самим всемогутнім джином виглядає на перший погляд українське телебачення, здатне зробити з артиста-коміка президента України. Та чи так це насправді?

Десять днів у Катарі тривав чемпіонат світу з легкої атлетики. Увесь спортивний світ дивився, як атлети з усієї планети, зокрема України, боролися за нагороди. Неймовірно яскрава телевізійна "картинка" цих змагань перевершила усе, що було до цього. Але дарма я клацав телевізійним пультом: жоден із українських телеканалів, у тому числі спортивних, турнір не показав. Усі показали — навіть молдавани з білорусами та азербайджанці з казахами. А у нас — нічого! Довелося слухати польських коментаторів, не вимазувати ж телевізор російськими!

Згадав 1983 рік, коли на першому в історії легкоатлетичному чемпіонаті світу в Гельсінкі несподіваним чемпіоном став Сергій Бубка. Його успіх я бачив тоді по центральному всесоюзному телебаченню. Тому що тоді в СРСР, як і тепер в усьому цивілізованому світі, легкоатлетичний чемпіонат світу — це грандіозна подія, що завжди в центрі уваги.

У нас не так. У нас на спортивних телеканалах — або футбол, або бокс чи ще якісь способи, перепрошую, "мордобития"! Ось що для нас тепер головне. І нехай світ насолоджується виступами найсильніших легкоатлетів. Нам не до цього — морди бити треба!

×