— Ти зараз тільки теніс дивишся, футбол — ні? — запитує брат.

Ніяковію. Це правда. Тенісом захоплювався змалечку, вболівав за німкеню Штеффі Ґраф.

Зараз відстежую переможний шлях серба Новака Джоковича. Усі великі футбольні турніри — другим планом. Зокрема, і Євро-2020/2021. Добре, що в перерві між двома турнірами "Великого шолома" вдалося глянути всі матчі збірної України.

Нині — Олімпіада. І моя совість щодо футболу чиста. Україна ніколи не грала на Іграх. Зате Джокович став там головним героєм. До Токіо виграв три "Шоломи" року і йшов на "золотий". По приїзду до столиці Японії отримав те, чого давно хотів — загальну любов та обожнювання. Бо конкуренти, Роджер Федерер і Рафаель Надаль, не приїхали.

Серб зробив сотні світлин з іншими олімпійцями, розписувався на прапорі Лівану, тренував гнучкість разом з бельгійськими гімнастками і вітав з днем народження 6-річного місцевого хлопця.

Але виграти турнір — єдиний, де не мав "золота", йому не вдалося. Джокович легко дійшов до півфіналу. Там натрапив на сильного німця Сашу Зверєва. Той поступився фавориту у першій партії, але з середини другої заграв так, що "залізний" серб не встигав реагувати на потужні удари опонента.

"Золотий шолом" виявився недосяжним для Джоковича.

Втішаю себе тільки тим, що 1988-го його здобула "моя" Штеффі Ґраф.

×