Закінчився суперматч між Карповим і Корчним

18 жовтня 1978 року закінчився матч в Багіо, Філіппіни. За світову шахову корону змагалися колишні співвітчизники – Анатолій Карпов та Віктор Корчной. Напередодні у вересні Корчной впав у депресію. Він уже другий місяць жив у місті Багіо. Тут відбувався матч за звання найсильнішого шахіста світу між ним та чинним чемпіоном 27-річним Анатолієм Карповим. Корчной був на межі поразки. У поєдинку до шести перемог він програвав із рахунком - 2:5.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Почався матч Каспаров-Карпов

За два роки до того Віктор утік із СРСР, попросивши політичного притулку в Швейцарії. На колишній батьківщині вилучили всі книжки, де згадувалося його ім'я. У спортивних новинах програми "Время" дикторам забороняли називати прізвище Корчной. Іменували зневажливо — "претендент". Бард Леонід Сергєєв навіть склав пісню про це:

И вот сидят они: один — герой народа,
Что пьет кефир в критический момент,
Другой — злодей без имени и рода,
С презрительным названьем — претендент.

Згадка про кефір була невипадковою. Під час гри радянська делегація заносила Анатолію Карпову склянку йогурту. Насправді радянському шахістові давали напій, що стимулював розумову діяльність.

– Карпов різко схоплювався з місця й залпом випивав продукт, — згадував Корчной. — Я помітив, що після йогурту Анатолій починав грати зі швидкістю кулемета.
У Радянському Союзі всі бажали перемоги Анатолієві Карпову — простому російському хлопцеві з уральської глибинки. Єврея Корчного люто ненавиділи. Йому симпатизували лише нечисленні дисиденти. Матч почався зі скандалу. На церемонії відкриття замість гімну СРСР несподівано заграли "Інтернаціонал".

— Я залишився сидіти, бо не вважав за потрібне підвестися під час офіційного гімну партії комуністів, — розповідав Корчной. — Карпов відплатив мені тією ж монетою. Під час виконання "Оди до радості", яка замінила мені гімн, не підвелася радянська делегація.

До неї входили чотири гросмейстери, які допомагали чемпіонові, чотири працівники КДБ, провідні спортивні журналісти й особистий шеф-кухар. Очолював команду колишній сталінський прокурор Батуринський. Радянська делегація виставила ультиматум: Віктор Корчной не має права виступати під прапором Швейцарії. Його врешті-решт представили людиною без громадянства. Карпов відмовився потиснути йому руку. Організатори вдали, ніби цього не помітили. Закривали очі й ще на одне серйозне порушення: під час гри в першому ряду сідав непримітний чоловік — парапсихолог одного із таємних дослідних інститутів у підмосковній Дубні. Звали його Володимир Зухар. Упродовж матчу він по 5–6 год. не відводив очей від Корчного. Поступово той відчув, що знесилюється. Заявив кілька протестів, однак добився лише, щоб Зухаря пересадили у восьмий ряд. Коли рахунок став критичним, Корчной вирішив не чекати шостого програшу й здатися.

— Зухар паралізував мене й водночас навіював на Карпова думки, що той грає, як найкращі, непереможні шахісти, — говорив. — Я був свідком випадку, коли в СРСР першорозрядник, якому навіювали думки, що він грає як непереможний Мерфі, ледь не обіграв екс-чемпіона світу Михайла Таля.

Усе наближалося до фіналу.

— Раптом у двері будинку, де ми жили в Багіо, постукали, — розказував Корчной. — На порозі стояли двоє людей, що назвалися йогами, — Стівен Дваєр та Вікторія Шеппард. Вони почули про мої проблеми й запропонували свою безкорисливу допомогу.

Наступного дня до зали, де відбувалося змагання, ввійшли Стівен та Вікторія. Мовчки сіли в позу лотоса. Із радянським парапсихологом почали творитися дива. Його кинуло в холодний піт. Ще за кілька секунд дістав носову хустинку й накрив нею обличчя. Потім підвівся і вийшов. Його не бачили до останньої партії.
Того дня Віктор Корчной мав догравати відкладену напередодні партію. За майже безнадійної ситуації вирвав нічию. Його суперника ж годі було впізнати. Карпов помилявся в простих ситуаціях, утратив упевненість, психологічну рівновагу.

Без впливу парапсихолога він одну за одною програв три партії. Рахунок матчу зрівнявся — 5:5. Потай від членів радянської делегації Карпов підписав контракт із фірмою "Новаг" із Гонконгу. Зобов'язувався рекламувати тамтешні шахові комп'ютери, що входили в моду. На заробіток планував купити віллу в США: Карпов боявся в разі програшу емігрантові повертатися до СРСР. Анатолієві замовили квиток до Лос-­Анджелеса.

Радянська делегація тим часом добилася, аби позбавили прав головного арбітра Лотара Шміда, якого звинуватили в спробі видалити із зали Зухаря. Натомість головним суддею став представник комуністичної Чехословаччини. Почалися гоніння і на йогів Дваєра і Шеппард. Радянська делегація довідалася, що вони були членами антикомуністичної організації та що їх звинувачували в замаху на індійського консула в філіппінській столиці Маніла. Цього не довели, але росіяни називали йогів убивцями. Мовляв, життя Карпова під загрозою. Тож радянська команда відмовилася продовжувати матч у присутності йогів.

— Я ішов на останню гру, — казав Корчной. — Вразило, що члени радянської делегації дивилися на мене так, ніби вже перемогли. В їхніх очах читалися тріумф і зловтіха. Почалася партія. У четвертому ряду глядацької зали знову сидів мій давній знайомий — Володимир Зухар. Спочатку я його не бачив, але із вигляду Карпова зрозумів — кентавр знову підняв голову.

Корчной заготовив новинку — незнайомий суперникові дебютний варіант.

— Як же я здивувався, коли зазвичай повільний Карпов відповів миттєво. Ніби чекав, що я зіграю так. Я запідозрив, що один із моїх помічників, гросмейстер Кін, продався росіянам. Утім, довести це було неможливо. Поєдинок відклали за безнадійної для Корчного ситуації. На ранок 20 жовтня 1978 року Кін повідомив, що "претендент" здається. Хоча насправді той лише планував опротестувати партію.

Та перемогу все ж присудили Карпову. На батьківщині його зустрічали як героя. Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв вручив Карпову орден Трудового Червоного Прапора.

— Ну, взяв корону — тримай! — підбадьорив чемпіона.

Корчной і далі мав труднощі на турнірах. Радянські гросмейстери відмовлялися від участі в них, щойно дізнавшись, що треба грати з колишнім "претендентом". Після розвалу СРСР Карпов і Корчной залишалися активними шахістами. При зустрічах тиснули руки й не більше.

Після втечі Віктора Корчного на Захід 1976 року його дружині Ізабеллі й синові Ігореві заборонили виїжджати із СРСР. Ігоря виключили з інституту й хотіли призвати до армії. Корчной-молодший переховувався, побоюючись, що після служби в армії йому остаточно заборонять залишати межі СРСР — як людині, обізнаній із військовою таємницею. Після майже року поневірянь Ігор здався. Дістав три роки тюрми. Виїхати родині дозволили лише 1984-го — після того, як Віктор Корчной знову програв матч за звання чемпіона світу Анатолієві Карпову в італійському місті Мерано з рахунком 2:6 і перестав бути небезпечним.

1990 року Корчного реабілітували. Йому дозволили приїздити до Росії та грати там шахові матчі. Пропонували навіть повернути громадянство, але гросмейстер відмовився.

×