"Єдина надія в Ірини — на добрих людей, — відчиняє двері директор тернопільського центру соціально-психологічної допомоги "Родина" 44-річний Мирослав Кулеба. — Згідно з законом, вони можуть перебувати в нас 90 днів, тобто до 23 листопада. А потім що, виганяти на вулицю?
Притулок "Родина" 12 років надає допомогу жінкам із дітьми. Однак, за словами директора, такий випадок йому трапляється вперше.
— Жінка була вся у синцях — обличчя, руки, живіт, груди, — розповідає про 43-річну Ірину Гром"як соціальний педагог Тетяна Кузик, 24 роки. — Діти залякані. На них був тільки той одяг, у якому вискочили. Добре, що документи мали.
До кімнати заходить невисока темноволоса жінка. Сідає на краєчок стільця, опускає голову. Представляється Іриною Гром"як.
— Що розказувати? — говорить, не підводячи очей. — Хочу знайти житло будь-де, аби подалі від села колишнього чоловіка. Щоб Василь не приходив п"яний уночі й не вимагав грошей.
Ірина Михайлівна родом із Тетильківців Бродівського району Львівщини. Із майбутнім чоловіком познайомилася 1988-го. Василь приїхав у гості до родичів.
— У мене тоді була 3-річна донька Оля, — тихо розказує жінка. — Василь добре ставився й до мене, й до дитини. У травні ми розписалися, почали жити зі свекрами в Нетерпинцях Зборівського району Тернопільської області.
Жінка отримує півтори тисячі гривень допомоги від держави
Ірина працювала спочатку на ланці, потім дояркою в колгоспі. Чоловік був помічником лісника, трактористом. Тримали господарство, город. 1989 року жінка пішла в декретну відпустку. Від Василя народила десятьох дітей: Володимирові нині 17 років, Михайлу — 16, Оксані — 15, Миколі — 12, Марічці — 11, Василеві — 9, Степану — 8, Тарасові — 4, Богдану — 3, Юрієві — 2 роки.
— Пекло в домі почалося в 1992-му, — згадує Гром"як. — Тоді за дрова почали розраховуватися горілкою. Василь розпився. Терпіла, доки бив лиш мене. А потім дітей почав лупцювати. Ми часто з дому тікали. Старші звикли збирати менших. І перше, що хапають, — документи.
За словами матері, всі діти народилися здоровими. Однак від пережитого дехто заїкається.
— Торік у жовтні я поїхала здавати буряки з 30 сотих, — веде далі жінка. — Попросила сусідів не наливати Василеві горілки. Приїжджаю, а він п"яний, дітей б"є. У нас ще тоді німецька вівчарка була. Чоловік узяв багнета, якого колись у лісі викопав, і розпоров псу живіт. Тарасик розплакався. А батько: "Будеш неслухняним — і тобі таке буде". Син побачив руки у крові й затрясся, почав гикати. Я кинулася до дитини, а Василь з ножем — на мене. Ледве вирвалася, — показує довгий шрам біля скроні.
У районній службі у справах неповнолітніх Ірині порадили розлучитися. Вона так і зробила. Однак жити продовжували в одній хаті.
— Нічого не змінилося, — запевняє жінка. — Навіть стало ще гірше. У мене не залишилося жодних прав на майно й хату, бо вона належить свекрам. А Василь далі пив.
21 серпня Ірина Михайлівна готувала вечерю для родини.
— Василь забіг у літню кухню, почав бити Марійку головою об стіну, — згадує жінка. — Схопив ножиці й вистриг на голові хреста.
Тієї ночі жінка з дев"ятьма молодшими дітьми зібрала речі й утекла до лісу. Найстарша, 22-річна Ольга, живе з чоловіком в іншому селі, а Володимир залишився з батьком.
— До Зборова — 20 кілометрів, ми йшли пішки два дні, — жінка опускає очі. — Голова райдержадміністрації нас побачила й сюди скерувала.
За кілька днів до притулку приїхав і Володимир. Десять дітей із матір"ю мешкають у двох шестимісних кімнатах. Ірина Гром"як отримує 1,5 тис. грн допомоги від держави. Каже: на 11 осіб їх не вистачає. Орендувати житло не може, а батьківську хату займає брат із родиною.
— Зараз діти більш-менш тепло одягнені, ходять до школи, — говорить Тетяна Кузик. — Щодня харчуються в кафе. За державною програмою ми кожному щодня видаємо талончик на сім гривень. Але там добрі люди працюють, то дають їсти більше.
4 
35413
Коментарі