Півроку минуло після вибуху двох газових балонів у кафе "Суп-Хауз" у центрі Луганська, неподалік бібліотеки Горького. Тоді загинули п"ятеро жінок. Ще шестеро отримали опіки. Мер Луганська Сергій Кравченко обіцяв потерпілим повністю оплатити лікування, лікарняні, виділити путівки на відпочинок.
— Із обіцяного не зробили нічого. Ми зверталися до влади, народних депутатів, господарів кафе, щоб сплатити лікарняні — і все дарма, — каже колишня офіціантка "Суп-Хауз" 20-річна Ганна Бабакова. — Нам розповідали, що мер приїжджав до нас в лікарню, але ми його так і не побачили.
Ганна отримала найтяжчі опіки та травми. Їй сильно ушкодило ліктьовий суглоб правої руки. Два місяці вона провела в обласному опіковому центрі. На руки пересаджували шкіру із сідниць, розробляли лікоть, який не згинався. Грошима на ліки Ганні помагали лише батьки, заможні, але не надто багаті люди.
У кафе Ганна влаштувалася після закінчення Луганського комерційного коледжу. Працювала неофіційно. Господарі "Суп-Хаузу" взяли її на роботу, але трудової книжки не відкрили. Відповідно, відрахувань до Фонду соціального страхування не було. Для держави Ганна Бабакова — нелегал. Як працівника її ніби й не існує.
— Ми просили фонд сплатити за особисті речі, що згоріли у вогні. Нам відповіли: "Несіть чеки. А то ви зараз скажете, що у вас шуба норкова була", — обурюється Ганна. — Наші дівчата-офіціантки ходили в курточках. Про які норки вони кажуть?!
Було й таке, що прийшла в прокуратуру людина з фонду, — продовжує. — Говорить, я потерпілим дівчатам усе виплатив. Слідчий просить показати документи. А їх немає, і бути не може. Нам ніхто нічого не платив. Звідусіль під різними приводами приходять відмови. Немає інвалідності — немає допомоги.
Не вистачало відваги глянути на попечене обличчя
Усі ліки купуємо самі. Наприклад, флакончик мазі від рубців коштує 250 гривень. Його вистачає на три-чотири рази.
"Суп-Хауз" відкрили в грудні 2006 року. У ньому працювало 12 осіб. Навіть адміністратор закладу офіційно на роботі не числилася. Слідчий прокуратури викликав власницю кафе Інну Рибалко, щоб та заповнила потерпілим лікарняні для виплати в Фонді страхування.
— Вона так і не з"явилася, — каже Ганна Бабакова. — На наше прохання їй подзвонив помічник одного з депутатів. Трубку взяв чоловік хазяйки Петро Рибалко. Сказав, що вони не причетні ні до чого. І що "виплачувати гроші до їх пенсії ми не збираємося". Які гроші, які пенсії? Вони копійки не заплатили.
За проектом "Суп-Хауз" мав бути великим двоповерховим кафе з електропечами. Побудували ж удвічі менший заклад, у якому їжу готували на скрапленому газі. За чутками, "Суп-Хауз" збираються відбудувати знову.
— У нас у всіх був шок, — згадує дівчина про своїх подруг — офіціанток і кухарів. — Там загинуло п"ять чоловік. Невже після цього хтось туди піде сидіти на людських кістках?
Вона вступатиме до інституту на технолога-харчовика.
— Після вибуху думала, що працювати в харчовій промисловості не буду ніколи, — зізнається. — Зараз заспокоїлася.
Ганна часто прокидається ночами. Рубці на руках болять аж до сліз. Свої фото після вибуху дівчина зважилася роздивитися лише недавно. Раніше не вистачало відваги глянути на попечене обличчя.
4 
35413
Коментарі