У п"ятницю, 21 вересня, житель села Соколівка Лановецького району Тернопільської області Володимир Джаловський, 37 років, вистрелив із дробовика у свою дружину Ірину. Вона тримала на руках півторарічного сина Андрія. Потім чоловік пішов до кімнати й другу кулю випустив собі в голову.
— Я бігла до лікарні й кричала: жінки, моліться, бо тільки Богородиця може спасти ту дитину! В Андрійка після пострілу всі кишечки були наверху. Лікарі тільки один процент давали, що виживе, — згадує голова Вишгородоцької сільради Галина Стасюк, 58 років. — Таке ангелятко. Не було кому з ним до шпиталю іти, то в капу якусь завернула — і понесла.
Ірина Джаловська, 31 рік, нині перебуває в травматології Лановецької районної лікарні. У неї травмовані кисті обох рук і грудна клітка. Три дробини застрягли в легенях, ще одна — біля серця.
— Я про те навіть згадувати не можу, — говорить Ірина крізь сльози. — Постійно думаю, як там мій Андрійко. Його ж до Тернополя в лікарню зразу забрали, відтоді не бачила. Може, в суботу відпустять, то поїду. Спати не можу, весь час одне й те саме сниться.
Майже увесь дріб із кулі попав у хлопчика. У районній лікарні йому зробили рентген — у лівій частині живота 21 дробина. Кишки дитині вправили, рану знеболили. Викликали медиків із Тернополя.
— Ми часто дітей оперуємо. Але вогнепальне поранення… То ж не Афганістан! — показує фото великої рани 36-річний Григорій Грех, завідувач хірургічного відділення обласної дитячої лікарні. — Бригада із трьох лікарів виїхала близько восьмої вечора. До того часу йому зробили переливання крові. В Андрійка був низький гемоглобін, тиск і пульс нестабільні. У реанімобілі його перевезти до нашої лікарні. Оперували з четвертої до дев"ятої ранку. Витягнули 18 дробин. Нині стан дитини тяжкий. Кілька днів температура трималася під сорок. Жодних прогнозів у цій ситуації давати не можна. Розрив кишок був таким, що довелося видалити 40 сантиметрів тонкого кишечнику.
Довелося видалити 40 сантиметрів тонкого кишечнику
На Різдво Богородиці у Вишгородку, що за 2 км від Соколівки, був храмовий празник. Зранку Ірина пішла до знайомих святкувати, чоловік залишився з дітьми на господарстві. Дружина повернулася додому по обіді. Володимир почав сварку. Тоді жінка з 12-річною донькою Зоряною попрямувала до кумів Мельничуків. Незабаром там з"явився і Джаловський, у візочку привіз Андрійка. Подружжя продовжило сварку.
— Досі собі дорікаю, що пішов із політичною агітацією по хатах. Треба було зразу їх розбороняти. Володя був трохи випивший, та й Ірка не зовсім твереза, — веде до зачиненої хати Джаловських їхній сусід, землевпорядник Терентій Мельничук, 41 рік. — Доки я людей обходив, чув спочатку крики, потім — постріл. Кинувся до хати, а там Ірина сповзає по стіні додолу, на обох руках м"ясо аж до кістки вирване.
Мельничук побіг до сусідів, щоб викликати "швидку". Коли повертався назад, почув іще один постріл. Назустріч бігла Зоряна й кричала, що батько застрелився.
— Від Володі ніколи такого не сподівався, — каже Терентій. — Він був добрим мисливцем, на лисиць полював. Але задарма навіть сороку чи собаку не хотів пристрелити. Рушницю в сейфі тримав розібрану, а то вже, видно, собі наготував. Десь її з-за дверей під час сварки вихопив. Хто його зна, що між ними сталося. Одне знаю: ревнував жінку сильно. Але дітей дуже любив.
Мати Ірини, 55-річна Леся Фарштей, після трагедії забрала Зоряну до себе в село Влащинці. Леся Федорівна домагається для внучки пенсії по втраті годувальника.
— Він Ірі постійно угрожав, один раз навіть рушницею бив. Але дурна була, то терпіла, — зітхає жінка.
Ірина сиділа в декретній відпустці. Володимир працював різноробочим у місцевому сільгосппідприємстві, але 15 вересня розрахувався. Сім"я жила на гроші, які отримувала на дітей.
— Корову й поросят я додому забрала. Ще треба килими познімати, а то покрасти можуть — там же ліс навколо, — говорить Леся Федорівна.
Володимира Джаловського закопали в яму на околиці сільського цвинтаря. Місцевий священик відмовився його ховати.
2 
35413
Коментарі
1