"Слухай мене уважно! Кладу тобі нові тапочки, чисту футболку, светр надіну, — каже медсестра столичного Інституту нейрохірургії 23-річному Віталієві Рудченку. — Одягну тебе в чистеньке, щоб був гарним хлопчиком. Тільки обіцяй, що не стрибатимеш більше під поїзд".
Із Віталієм зустрічаємося 5 березня вранці на першому поверсі інституту. Він у чорних туфлях, брудних джинсах і сірому светрі. Лівою рукою тримає перебинтовану голову, з якої сочиться кров. Видно дві гематоми, на губах засохла кров. Три години тому Віталій стрибнув під потяг метро на станції Вокзальна. Машиніст устиг загальмувати.
— Мені в житті не везе, якась суцільна чорна смуга, — розповідає хлопець. — Отак і з дівчиною. Стрибнув через неї у метро, бо жити так більше не хочу. Думав, смерть буде миттєва.
Віталій родом із райцентру Шостка Сумської області. У Києві працює різноробом. Позаторік познайомився з Мариною. Покохав, однак та заміжня. Звести рахунки з життям хотів чотири рази.
— Це страшно: взять отак і стрибнуть, — хлопець ледь вимовляє слова. — Багато думаєш про це, а підходиш до платформи — відвертає. Ходиш зі станції на станцію. Ті пару секунд, які я стояв перед поїздом, довгі й страшні. Потім нічого не відчував, тільки якесь світло. Обов"язково подзвоніть батькам. Скажіть, що зі мною все добре, я в лікарні. Вони здивуються. Чотири дні тому я з ними говорив, все було добре.
Мені в житті не везе, якась суцільна чорна смуга
Після школи й армії Віталій навчався в ПТУ N 19 у Шостці. До Києва приїхав торік у травні. Працював муляром на будівництвах, різноробом. Батьки знали про спроби сина піти з життя.
— Він і вдома творив таке, — розповідає батько Олександр Рудченко, 52 роки. — Ми до нього додзвонитися не могли, десь загубив мобілку. Востаннє бачили його два тижні тому. Думаю, це через спиртне чи таблетки. Удома якось хотів із балкона стрибнути. Зайшла мати, а він їй: "Бач, тобі все одно, що я стрибну".
Потім Віталій збирався поїхати на річку Десну і стрибнути з мосту.
— Повторював, що йому у всьому не везе, — згадує батько. — Щось незрозуміле з ним робиться. Певно, упав духом.
— Близько року в сина така депресія, — додає мати Тетяна Іванівна, 49 років. — Раніше був хорошим, а тепер не знаю, що з ним коїться. У нас в роду такого жодного разу не було. То все через алкоголь, бо раніше так не пив.
Олександр Рудченко працює столяром, його дружина — пенсіонерка. Мають ще сина Миколу, 24 роки, який живе з ними. Віталій допомагав рідним грошима.
— То 50, то 100 гривень дасть, — говорить жінка. — Ми не хотіли брати. Я просила, щоб краще витрачав гроші на одяг, а не пив. Була в нього дівчина Світлана, ніякої Марини не знаю.
Віталій залишився живим, бо потрапив у заглиблення між рейками.
— Машиніст побачив людину і вчасно загальмував, — розповідає прес-секретар київського метрополітену Надія Шумак. — Хлопця витягли з-під першого вагона. Він мав усі документи, навіть військовий квиток. Міліціонерам обіцяв все одно покінчити з собою. Після таких випадків поїзд прямує в депо, машиніст має три дні лікарняних. Потім він проходить перевірку у психолога. Той дає висновок: зможе людина далі працювати чи ні.
Тетяна Кривошей померла 25 лютого
Із початку 2008 року на рейки київської підземки стрибнули п"ятеро людей.
21 січня на станції Вокзальна загинув 34-річний О. Чубах із Кіровоградської області.
31 січня під потяг на Поштовій площі кинувся Микола Грицай, 42 роки. Чоловік залишився живим, його забрали до психлікарні.
5 лютого на станції Університет намагався вкоротити собі віку Віктор Кудлійчук, 29 років, із Тернопільщини. Чоловіка врятували.
25 лютого під потяг на Вокзальній стрибнула 21-річна Тетяна Кривошей із села Степові Хутори Чернігівської області. Дівчина загинула.
5 березня Віталій Рудченко з райцентру Шостка Сумської області кинувся під поїзд. Чоловік вижив.
Торік під потяги метро стрибали шестеро людей, половина з них загинули.
3 
35413
Коментарі
2