Минулого вівторка Військовий апеляційний суд Центрального регіону розглянув справу майора Миколи Веннікова. Торік 6 серпня в частині А-0312 у селищі Селещина Машівського району на Полтавщині майор застрелив 18-річного солдата Руслана Пащенка. Суд постановив повернути Веннікову військове звання. А раніше зменшив суму компенсації родині Пащенків із 234 тис. грн до 125.

Після засідання Військового апеляційного суду батько загиблого хлопця, 41-річний Павло Пащенко, у коридорі запитує в головуючого судді Анатолія Кузьміна:

— Ну хіба майор може бути вбивцею? Чи вбивця може оставатися майором?

— Ми виконуємо та застосовуємо закон, — відповідає суддя.

— Доки ви так закони будете виконувати, доти наших дітей і будуть убивати, — кричить услід Пащенко.

— Нас змусили пройти військову медичну психіатричну експертизу. Після її висновку призначили 234 тисячі гривень компенсації. Без підстав, обґрунтувань і роз"яснень суд зменшив суму до 125 тисяч, — скаржиться чоловік "ГПУ".

Веннікову не сподобалося, що солдати не захотіли дивитися фільм про Чечню. Між ними й командиром виникла суперечка. П"яний майор вистрелив Пащенкові в потилицю. Через три години той помер у районній лікарні.

8 грудня 2006 року Октябрський районний суд Полтави засудив Веннікова на 13 років ув"язнення й позбавив звання. Того дня в залі засідань він став на коліна:

— Я прошу пробачення в батьків, чийого сина я погубив. Солдати були мені як молодші брати.

Пізніше він звернувся до Апеляційного суду з проханням зменшити термін ув"язнення та повернути звання. Суд покарання не змінив, однак у званні поновив.

Із тих сімей, які я знаю, жодній не заплатили

— Попередні судові інстанції порушили процедуру позбавлення військового звання, — пояснює суддя Віктор Демарецький. — Тому ми повернули Веннікову майора.

Кажуть, зробили це для того, аби його родина могла отримувати пенсію військовослужбовця. Із дружиною Венніков розлучений, а 8-річний син Денис живе із батьками майора в Новограді-Волинському на Житомирщині.

Руслан був єдиним сином Павла Сергійовича і Зої Володимирівни Пащенків. Компенсації їм досі не почали виплачувати.

— У нього (Веннікова. — "ГПУ") там дядя-брат-сват, я точно не пам"ятаю — генерал-майор хімічних військ. Усе робиться через волосату руку, як і все в Україні. Ніяких аргументів на суді не було, — каже Павло Сергійович.

Військова частина подала апеляцію, що неспроможна виплатити компенсацію батькам Руслана. Грошей у них немає, а техніку продавати не мають права. Майно належить Міністерству оборони.

— Ми виплатимо Пащенкам компенсацію після розгляду апеляцій у судах усіх рівнів, — запевняє 34-річний Костянтин Саділов з прес-служби Міноборони.

— У Законі про соціальний захист військовослужбовців записано, що компенсацію батькам загиблого військового має виплачувати Міністерство оборони, — пояснює Валентина Артамонова, голова Всеукраїнського громадського об"єднання "Організація солдатських матерів". — Судді прекрасно знають це. Призначати у рішенні, що виплачувати має військова частина — це звичайне ошуканство. Так затягують час.

Згідно із законом, родина кожного загиблого на службі воїна має отримати державну страховку — 100 прожиткових мінімумів на момент загибелі. У березні 2006-го він становив 492 грн. Тож у випадку з родиною Пащенків ідеться про 49 тис. грн. Крім того, сім"ї загиблих військових мають право вимагати від Міноборони морального відшкодування через суд.

За словами Артамонової, компенсації не виплачують роками:

— У мене цілий список таких сімей — із сумами 25, 30, 40 тисяч гривень. Із тих, які я знаю, жодній не заплатили. От полковника Райка, у військовій частині якого в Севастополі 1997 року вбили солдата Дениса Мосендза, підвищили до генерал-майора. А мати досі вибиває свою компенсацію.

×