"Священик по мікрофону об"являє, що якби ми вірили в Бога, то давно вже виселилися би, — говорить 32-річна Леся Волосянко із селища Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області. — Ким виставляє нас перед громадою? І це у провідну неділю — за тиждень після Великодня."

Її будинок передали на баланс церковної громади.

— Попередній священик казав: "Живіть собі, а ми поряд зведемо резиденцію, місця вистачить". А п"ять років тому прийшов отець Ярослав Дирів, і почалися проблеми. Він їздить сюди за 20 кілометрів, хоче жити тут, — додає Леся.

Будинок N73 на вул. Січових Стрільців звели 100 років тому. Це одноповерхова глиняна хата площею 200 "квадратів" на чотири квартири з окремими входами. В одній живе Леся з чоловіком та донькою, в іншій — 52-річна Софія Медвідь, решта — порожні. Поряд 25 соток землі, за кількадесят метрів — церква.

— Моя родина живе тут із 1962 року, — каже Леся. — Цю двокімнатку получив ще мій дід. Тут родилися мій тато, я, моя донька Уляна. Зараз нас прописано шестеро. Приватизувати квартиру не давали, казали, вона стара, під знос.

До 1939-го там жив священик. 17 років тому селищна рада передала всю будівлю на баланс громади греко-католицької церкви Воздвиження Чесного Хреста. На початку цього року підтвердила це рішення.

Стіни знадвору потріскані. Облуплена штукатурка відпадає. Віконні рами погнили. Немає газу, вода не проведена. Криниця на подвір"ї висохла.

— Ми хату поремонтували б, але боїмося, що після цього нас таки виселять, — зітхає мешканка сусідньої квартири Софія Медвідь. — Адвокат мені казав, що сільська рада не мала права передавати церковній громаді, бо це не культова споруда. Я подала до суду. Вимагаю, щоб рішення про передачу скасували, а квартиру дозволили приватизувати. Кажуть, це все через землю. Бо у нас сотка тисячу доларів коштує — це ж за 10 кілометрів від Івано-Франківська.

Це все через землю. Бо у нас сотка тисячу доларів коштує

— Ми не проти священика, — продовжує Леся Волосянко. — Он же дві квартири пустують. Одна сім"я вже отримала іншу квартиру. В іншій бабця померла півтора року тому. Хай поселяється. Так він же хоче весь будинок. А куди нам іти, якщо іншого житла не дають?

Отець Ярослав Дирів, 54 роки, запевняє, що людей не відселятиме:

— Я ж не збираюся виганяти людей під небо, але теж хотів би жити тут із напарником. Він також доїжджає із Франківська. Пропонував людям: доки жиєте в церковній резиденції, прийдіть і заключимо договір на проживання. Будете сплачувати у церковну касу.

У сільраді коментувати передачу будинку церкві не хочуть. Кажуть, надати людям інше житло не можуть, бо в селі нічого нового не зводять.

×