Родину Ткаченків із села Сезьки Ічнянського району на Чернігівщині поховали 24 листопада. 74-річного Миколу Петровича у закритій труні, 69-річну Катерину Василівну — у відкритій. До золотого весілля вони не дожили десять місяців.
Убитих Ткаченків знайшла 21 листопада листоноша Оксана Геєць.
— Оксана відчинила хвіртку й побачила їх на снігу. Аж мову втратила, її всю трусило, — згадує Іван Солецький, сусід Ткаченків. — Прибігла до нас і тільки видавила: "Там вони, там ваші...". Ми до приїзду міліції не заходили у двір. Я не міг дивитися, хоч не раз свиней колов.
Міліціонери приїхали з собакою. Пес привів до хати сусідки, 30-річної Ірини Коваленко. Того ж дня знайшли підозрюваного у вбивстві — її 42-річного залицяльника Миколу Шинкаренка.
Ірина Коваленко — сирота, працювала дояркою, а зараз виховує дворічну доньку. З Ткаченками не сварилася.
— Діда й бабу любила як рідних, — каже жінка. — І вони мене дуже любили. До двох років я у них жила, а потім щоліта відпочивала. І досі не можу збагнути, за що їх убили. Вони мене жаліли, баба Катя малу няньчила, лакоминки різні давала. Востаннє бабусю живою я бачила в понеділок, коли вона викидала гній.
Із Миколою Шинкаренком Ірина познайомилася торік. Він зайшов у гості.
— Я чула, в нього є довідка з психлікарні. Злякалася, почала кричати, — згадує жінка. — На поміч прибігла баба Катя: "Йди, хлопче, звідси! Чого тобі треба?". Намагалася випровадити його. Шинкаренко штовхнув бабусю так, що та впала. "Я ще вам відомщу", — сказав і втік.
Микола родом із Левок Прилуцького району. Мешкає сам, отримує пенсію з інвалідності — має психічну хворобу. Батьки все життя працювали в колгоспі. Вони і брат Василь померли.
— Ми з Шинкаренком однокласники, — розповідає 42-річний голова Колісниківської сільради Прилуцького району Віктор Бодько. — Він тихий, трохи дивний, собі на умі. Щоб когось коли побив чи образив, не пригадую.
Кажуть, Микола ходив до Ірини. Однак та його виганяла. Ткаченки підтримували її.
20 листопада Шинкаренко був у свого знайомого. Близько сьомої вечора прийшов до Ткаченків, почав грюкати в шибку, що аж скло тріснуло. Микола Петрович вийшов, накричав. Шинкаренко накинувся на нього. На крик босоніж вибігла жінка, зав"язалася бійка. Чоловік забив пенсіонерів до смерті.
Зараз у дворі Ткаченків мешкає їхня 25-річна онука Світлана Шевченко.
— Іра, певно, чула, як їх убивали, — каже вона. — Але заперечує. Коли міліцейський собака привів до неї, знайшли якусь коробочку зі слідами крові, а в полі неподалік дому топорище, яким били дідуся й бабусю по голові. Кажуть, Микола іноді приходив і ґвалтував Ірину, а захистити її було нікому. Баба Катя за неї заступалася.
Я не міг дивитися, хоч не раз свиней колов
У селі про Ткаченків кажуть лише хороше. Катерина Василівна працювала дояркою, телятницею, потім — техніком штучного запліднення корів. Микола Петрович — тракторист. Виховали доньку й сина. На пенсії тримали господарство.
Директор Сезьківської школи Лідія Панічевська була на відтворенні обставин злочину.
— Міліція привезла Миколу, — згадує вона. — Він був ніби кам"яний. Ніяких емоцій на обличчі. Тільки повторював: "Я нічого не взяв. Я нічого не взяв...". Казав: убив Ткаченків за те, що проганяли його від Ірини. Бив палицею й кулаками. Я як глянула на ті кулаки — а вони наче гирі чи м"ячі. Страшно стало, коли уявила, як цей двометровий здоровило вбивав невеличкого дядька Миколу. Жаль і Ткаченків, і Шинкаренка. Він, певно, не усвідомлював, що робив.
2 
35413
Коментарі